Páginas

jueves, 22 de diciembre de 2022

Oficios en la Catedral de Madrid

 


 

23/12/2022, viernes
09:00                     Grandes  Horas de la Navidad

24/12/2022, sábado
VIGILIA DE LA S. NAVIDAD

09:00                    D. Liturgia de San Juan Crisostomo
22:00 – 00:30      Vigilia de la S. Navidad
                            (Maitines y D.Liturgia de San Basilio )

25/12/2022, domingo, NAVIDAD
LA NATIVIDAD DE NUESTRO SEÑOR JESUCRISTO

09:00                    D. Liturgia de San Basilio
18:00                    Visperas

26/12/2022, lunes
Sinaxis de la Santísima Madre de Dios

09:00                    D. Liturgia
18:00                    Visperas

27/12/2022, martes   
S. Esteban Protomártir y Archidiácono

09:00                    D. Liturgia
18:00                    Visperas

31/12/2022, sábado
18:00                    Visperas

01/01/2023, domingo
LA CIRCUNSICIÓN DE NUESTRO SEÑOR JESUCRISTO

San Basilio Magno
 
09:00                    Horas- D.Liturgia de San Basilio Magno

05/01/2023, jueves
Vigilia de la Santa Epifania

09:00                     Grandes Horas ,de la Epifanía , Grandes Vísperas de la Epifanía   
                               y Liturgia de San Basilio y   Santificación de las Aguas

 

06/01/2023, viernes
LA SANTA EPIFANÍA DE NUESTRO SEÑOR JESUCRISTO

09:00                      Gran Santificaci
όn de las Aguas
09:30                      D. Liturgia de San Juan Crisostomo
22:00- 00:00          Vigilia de la S. NAVIDAD DE NUESTRO SEÑOR  JESUCRISTO  (
viejo cal.)
                               (Parroquia Ucraniana)

08/01/2023, domingo
DESPUÉS DE LA SANTA EPIFANÍA

09:00                      Horas - D. Liturgia de San Juan Crisostomo


ΠΡΟΓΡΑΜΜΑ ΙΕΡΩΝ ΑΚΟΛΟΥΘΙΩΝ ΑΓΙΟΥ ΔΩΔΕΚΑΗΜΕΡΟΥ ΣΤΟΝ ΙΕΡΟ ΚΑΘΕΔΡΙΚΟ ΝΑΟ ΜΑΔΡΙΤΗΣ


23/12/2022, Παρασκευή
09:00                     Ακολουθία Μεγάλων Ωρών

24/12/2022, Σάββατο,
Παραμονή Χριστουγέννων

09:00                   Θεία Λειτουργία Αγ. Ιωάννου Χρυσοστόμου
22:00 – 00:30      Αγρυπνία Χριστουγέννων
                            (Όρθρος και η Θεία Λειτουργία του Μ. Βασιλείου)

25/12/2022, Κυριακή,ΧΡΙΣΤΟΥΓΕΝΝΑ
Η ΓΕΝΝΗΣΙΣ ΤΟΥ ΚΥΡΙΟΥ ΗΜΩΝ ΙΗΣΟΥ ΧΡΙΣΤΟΥ

09:00                     Θεία Λειτουργία του Μ. Βασιλείου
18:00                     Εσπερινός

26/12/2022, Δευτέρα,
Σύναξις της Υπεραγίας Θεοτόκου

09:00                     Θεία Λειτουργία
18:00                     Εσπερινός

27/12/2022, Τρίτη,
Αγίου Πρωτομάρτυρος και Αρχιδιακόνου Στεφάνου
09:00                     Θεία Λειτουργία
18:00                     Εσπερινός

31/12/2022, Σάββατο
18:00                     Εσπερινός

01/01/2023, Κυριακή,
Η ΚΑΤΑ ΣΑΡΚΑ ΠΕΡΙΤΟΜΗ ΤΟΥ ΚΥΡΙΟΥ ΗΜΩΝ ΙΗΣΟΥ ΧΡΙΣΤΟΥ

                              Του εν Αγίοις Πατρός ημών Βασιλείου του Μεγάλου
09:00                     Ώρες και η Θεία Λειτουργία του Μ. Βασιλείου

05/01/2023, Πέμπτη,
Προεόρτια των Φώτων

09:00                     Ακολουθία Μεγάλων Ωρών, Μέγας Εσπερινός Θεοφανείων,
                             η Θεία Λειτουργία του Μ. Βασιλείου  και η Τελετή του Μεγάλου Αγιασμού

06/01/2023, Παρασκευή,
ΤΑ ΑΓΙΑ ΘΕΟΦΑΝΕΙΑ- ΦΩΤΑ

09:00                    Η Τελετή του Μεγάλου Αγιασμού
09:30                   Θεία Λειτουργία Αγ. Ιωάννου Χρυσοστόμου
22:00- 00:00        Αγρυπνία εορτής Χριστουγέννων κατά το Ιουλιανό ημερολόγιο
                             (Ουκρανική παροικία)

08/01/2023, Κυριακή,
ΜΕΤΑ ΤΑ ΦΩΤΑ

09:00                     Ώρες και η Θεία Λειτουργία

miércoles, 21 de diciembre de 2022

Патріарше послання на Різдво Христове (2022)

 


+ Варфоломій,

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі.

Чесніші браття Архиєреї,

Возлюблені чада у Господі,

Сьогодні наша Свята Церква святкує Народження у плоті предвічного Сина і Слова Божого, цю «чужу та дивну таємницю», яка «від віків і від поколінь захована» (Кол. 1:26). У Христі остаточно відкривається правда про Бога і людину, яку по богословськи пояснює св. Кирило Олександрійський: «Ми люди за природою, але Він заради любові спустився до того, що суперечить божественній природі, і став людиною. Ми є рабами Бога за своєю природою як Його творіння, але Він знову став рабом всупереч божественній природі, коли став людиною. Але вірним є і зворотне: «Він є Богом за сутністю, і ми за благодаттю можемо піднятися до того, що суперечить людській природі. Бо ми люди, а Він Син за природою; але ми також стаємо синами за статусом, оскільки покликані до спілкування з Ним»[1].

«Пізнайте істину, і істина вас вільними зробить» (Ін. 8:32). Господь наш Ісус Христос є «дорога, і істина, і життя» (Ін. 14:6), визволитель людини «від рабства ворога». Немає життя і свободи без Істини або поза Істиною. Надання будь-якого сенсу, якого ми прагнемо, нашому життю є не свободою, а сучасною версією первородного гріха, нашого самозамикання в межах самодостатньої та корисливої незалежності, без сприйняття істини як відносини з Богом і нашими ближніми. Різдво – час для самопізнання, для розуміння різниці між тим як, «Бог став людиною» і як «людина діє як Бог». Це час для усвідомлення християнського вчення про те, що «ми говоримо не про те, людина стає Богом, а про те, що Бог став людиною»[2].

Благовіствування про Різдво Христове сьогодні відлунює гомоном війни та брязканням зброї в Україні, яка переживає жахливі наслідки провокативної та несправедливої загарбницької війни. Для нас, християн, усі війни є вбивством наших братів; усі вони є громадянськими війнами, які, як проголосив Святий і Великий Собор Православної Церкви, є «результатом присутності зла і гріха у світі»[3]. У випадку України ще актуальнішими є слова св. Григорія Палами про його одночасні криваві конфлікти між православними вірними в Салоніках: «Бо їх спільною матір’ю-вихователькою є свята Церква і благочестя, котрого начальник і довершитель є Христос, справжній Син, який не тільки є нашим Богом, але й зволив бути нашим братом і Батьком»[4].

В особі Христа було досягнуто «об’єднання під його главою» всього, появи єдності всередині людського роду та святості людської особи, відкриття шляху до «подоби Божої» та об’явлення миру, «що перевершує всякий розум» (Флп. 4:10). Христос є «нашим миром» (Еф. 2:14), і саме Христу присвячена історична та символічна Свята церква «Святої Ірини» (Святого Миру) в граді Костянтина.

Наш Спаситель благословляє «миротворців», бо «вони синами Божими назвуться» (Мт. 5:9). Він пропагує ідею праведності та любові навіть до наших ворогів. Під час Божественної Літургії Православна Церква молиться «за мир з неба» і «за мир усього світу». А під час Літургії Василія Великого молимося і прославляємо Подателя всіх благ: «Мир Твій і любов Твою даруй нам, Господи Боже наш; бо Ти дав нам усе». Як одержувачі та найвищі одержувачі всього від Бога, ми зобов’язані більше, ніж будь-хто інший, прагнути миру згідно зі Святим Письмом: «Хто одержав багато, з того більше вимагатимуть» (Лк. 12:48). У цьому сенсі все, що вчиняють християни всупереч цьому принципу, впливає не на християнство, а на тих, хто живе всупереч Божественним заповідям.

Ніколи в історії людства мир між людьми не сприймався як належне. Натомість він скрізь і завжди був результатом натхненних ініціатив, мужності та самопожертви, опору насиллю та неприйняття війни як засобу вирішення суперечностей, постійної боротьби за справедливість і захист людської гідності. Їхній внесок у мир і примирення є основним критерієм довіри до релігій. У релігійних традиціях, безсумнівно, є спонукання не лише до внутрішнього миру, а й до просування та встановлення суспільного миру, до подолання агресії у відносинах між людьми та народами. Це особливо важливо в наш час, коли підтримується позиція, що мир буде забезпечено в результаті економічного розвитку, підвищення рівня життя, науково-технічного прогресу, цифрового зв’язку та Інтернету. Ми переконані, що не може бути миру між людьми та цивілізаціями без миру між релігіями, без їхнього діалогу та співпраці. Віра в Бога зміцнює наші зусилля для світу миру та справедливості, навіть коли ці зусилля стикаються з нездоланними для людини перешкодами. У будь-якому випадку неприпустимо, щоб представники релігій проповідували фанатизм і розпалювали вогнем ненависть.

Преосвященні браття та возлюблені чада,

Христос народжується, славіте Його. Христос сходить із небес, зустрічайте Його. Христос на землі, встаньте! Дотримуючись напучення нашого святого попередника на престолі Константинопольської Церкви Григорія Богослова, святкуймо Різдво Спасителя світу з духовною радістю «не по-земному, а по-небесному», уникаючи «всього зайвого і непотрібного; особливо тоді, коли інші – зроблені з тієї ж глини та поєднання – страждають від голоду та злиднів»[5]. Ми молимося, щоб усі Ви могли насолоджуватися молитовними та славними святками, як справжньою повнотою часу та сяйвом світла вічності. Нехай наступаючий 2023 рік стане періодом миру, любові та солідарності, добротою і благодаттю Божественного Слова, яке стало тілом для нас і заради нашого спасіння, справді роком праведності нашого Господа!

Бажаємо вам многих і благословенних літ!

Різдво Христове, 2022

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

_______

[1] Кирило Олександрійський, Тезаурус про Пресвяту і Єдиносущну Трійцю, PG 75,561.

[2] Іоан Дамаскин, Точний виклад православної віри, PG 94,988.

[3] Місія Православної Церкви в сучасному світі, IV, 1.

[4] Григорій Палама, Про мир між собою, PG 151,10.

[5] Григорій Богослов, На свято Богоявлення, цебто Різдва Христового, PG 36,316.


Patriarchal Encyclical for Christmas 2022

 



+ B A R T H O L O M E W

BY GOD’S MERCY, ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE-NEW ROME
AND ECUMENICAL PATRIARCH
TO ALL THE PLENITUDE OF THE CHURCH

GRACE, MERCY AND PEACE
FROM THE SAVIOR CHRIST BORN IN BETHLEHEM

* * *

Most honorable brother hierarchs,

Beloved children in the Lord,

Today our Holy Church celebrates the Nativity in the flesh of the pre-eternal Son and Word of God, this “foreign and strange mystery” that “was concealed from ages and from generations” (Col. 1:26). In Christ, the truth about God and humankind is definitively revealed, as St. Cyril of Alexandria so theologically explains: “We are human by nature, but He condescended to what is contrary to divine nature for the sake of love and became man. We are servants of God by nature as His creation, but He became a servant once again, contrary to divine nature when He became man. But the reverse also holds true: He is God in essence, and we are, by grace, able to ascend to what is contrary to human nature. For we are human, and He is the Son by nature, yet we too become sons by status inasmuch as we are called to fellowship in Him.”[1]

“Know the truth, and the truth shall set you free” (Jn. 8:32). Our Lord Jesus Christ is “the way and the truth and the life” (Jn. 14:6), the liberator of man “from enslavement to the enemy.” There is no life and liberty without the Truth or outside the Truth. Giving any meaning we desire to our life is not freedom, but the contemporary version of original sin, our self-enclosure within self-sufficient and self-serving independence, without a perception for truth as a relationship with God and our fellow human beings. Christmas is the time for self-knowledge, for understanding the difference between “God becoming man” and “man acting as god.” It is the time for awareness of the Christian teaching that “we do not speak of man becoming divine, but of God becoming human.”[2]

The message of the good news about Christmas today echoes alongside the din of war and the clash of weapons in Ukraine, which is experiencing the horrible consequences of a provocative and unjust invasion. For us Christians, all wars are the murder of our brothers; they are all civil wars, which as the Holy and Great Council of the Orthodox Church proclaimed, are “the result of the presence of evil and sin in the world.”[3] In the case of Ukraine, the words of St. Gregory Palamas about his contemporaneous bloody conflicts among Orthodox believers in Thessaloniki are still more relevant: “For their common nurturing mother is the holy Church and devotion, whose chief and perfecter is Christ, the genuine Son, who is not only our God, but who also deigned it appropriate to be our brother and Father.”[4]

In the person of Christ, the “recapitulation” of all has been achieved, the emergence of unity within the human race and the sanctity of the human person, the opening of the way toward the “likeness of God,” and the revelation of the peace “that surpasses all understanding” (Phil. 4:10). Christ is “our peace” (Eph. 2:14), and it is to Christ that the historic and emblematic Sacred Church of “Holy Irene” is dedicated in the City of Constantine.

Our Savior blesses the “peacemakers,” for “they shall be called children of God” (Matt. 5:9); He promotes the notion of righteousness and love, even toward our enemies. In the Divine Liturgy, the Orthodox Church prays “for the peace from above” and “for the peace of the whole world.” And during the Liturgy of Basil the Great, we pray to and glorify the Giver of all good things: “Grant us your peace and your love, Lord our God; for you have granted us all things.” As recipients and supreme beneficiaries of all things from God, we are obliged more than anyone else to strive for peace in accordance with the scriptural: “To the one that has received much, more will be demanded” (Lk. 12:48). In this sense, all that is enacted by Christians contrary to this principle does not primarily affect Christianity but rather those who live contrary to the divine commandments.

Never in the history of humankind has peace among peoples been a condition taken for granted. Instead, it was everywhere and always the result of inspired initiatives, of courage and self-sacrifice, of resistance to violence and rejection of war as a means of resolving differences, and a perpetual struggle for justice and protection of human dignity. Their contribution to peace and reconciliation constitutes the primary criterion for the credibility of religions. Within religious traditions, there are undoubtedly motivations not only for inner peace, but also for the advancement and establishment of societal peace and overcoming aggression in relations between people and nations. This is especially significant in our time when the position is maintained that peace will ensure due to economic development, a rise in living standards, and progress in science and technology through digital communication and the internet. We are convinced that there can be no peace among people and civilizations without peace among religions without dialogue and collaboration. Faith in God strengthens our effort for a world of peace and justice, even when that effort confronts humanly unsurpassable hurdles. At any rate, it is unacceptable for representatives of religions to preach fanaticism and fan the flames of hatred.

Most reverend brothers and beloved children,

Christ is born; glorify Him. Christ is descending from the heavens; come and meet Him. Christ is on earth; rise up to greet Him! Adhering to the exhortation of our holy predecessor on the Throne of the Church of Constantinople, let us celebrate the nativity of the world’s Savior with spiritual joy, “not in an earthly, but in a heavenly manner,” avoiding “everything superfluous and unnecessary; especially when others – made of the same clay and combination – are suffering hunger and poverty.”[5] We pray that all of you may enjoy a prayerful and glorious Holy Twelve Days of Christmas, like a genuine fullness of time and radiance of the light of eternity. May the coming 2023 prove – by the goodness and grace of the Divine Word that became flesh for us and for our salvation – to be a period of peace, love, and solidarity, truly a year in the righteousness of our Lord!

We wish you many blessed years!

Christmas 2022

+ Bartholomew of Constantinople

Fervent supplicant of all before God

______

[1] Cyril of Alexandria, Thesaurus on the Holy and Consubstantial Trinity, PG 75.561.

[2] John of Damascus, Exact Exposition of the Orthodox Faith, PG 94.988.

[3] The Mission of the Orthodox Church in Today’s World, IV, 1.

[4] Gregory Palamas, On Peace with One Another, PG 151.10.

[5] Gregory the Theologian, On the Feast of Theophany, or the Nativity of Christ, PG 36.316.

Encíclica patriarcal para la Navidad de 2022


 

+ B A R T O L O M É

POR LA MISERICORDIA DE DIOS ARZOBISPO DE CONSTANTINOPLA-NUEVA ROMA

Y PATRIARCA ECUMÉNICO

AL PLÉROMA DE LA IGLESIA

GRACIA, MISERICORDIA Y PAZ

DE CRISTO EL SALVADOR NACIDO EN BELÉN

Honorabilísimos hermanos Jerarcas:

Queridos hijos en el Señor:

Hoy nuestra Santa Iglesia celebra la Natividad en la carne del preeterno Hijo y Palabra de Dios, el “misterio ajeno y extraño” que fue “escondido desde siglos y generaciones” (Col 1,26). En Cristo, la verdad sobre Dios y la humanidad se revela de manera definitiva, como explica teológicamente San Cirilo de Alejandría: “Nosotros somos humanos por naturaleza, pero Él se avino a lo que era contrario a la naturaleza divina por amor y se hizo hombre. Nosotros somos siervos de Dios por naturaleza como Creación suya, pero Él se convirtió en siervo una vez más en contra de la naturaleza divina cuando se hizo hombre. Pero lo contrario también es verdad: Él es Dios en esencia, y nosotros somos, por la gracia, capaces de ascender a lo que es contrario a la naturaleza humana. Pues nosotros somos humanos, y Él es el Hijo por naturaleza, pero nosotros también nos hemos convertido en hijos adoptivos por cuanto somos llamados a la amistad con Él”. [1]

“Conoceréis la verdad, y la verdad os hará libres” (Jn 8,32). Nuestro Señor Jesucristo es “el camino y la verdad y la vida” (Jn 14,6), el liberador de la humanidad “de la esclavitud del enemigo”. No hay ni vida ni libertad sin la Verdad ni fuera de ella. Darle cualquier sentido que se nos antoje a la vida no es verdadera libertad, sino la versión contemporánea del pecado ancestral, nuestra reclusión voluntaria en una independencia autosuficiente y egoísta sin una percepción de la verdad como relación con Dios y con nuestros semejantes. La Navidad es un momento idóneo para el autoconocimiento, para comprender la diferencia entre “Dios que se hace hombre” y “el hombre que actúa como si fuera Dios”. Es un momento idóneo para tomar conciencia de la enseñanza cristiana de que “no decimos que el hombre se haga divino, sino que Dios se hace humano”. [2]

El mensaje de la buena nueva de la Navidad resuena hoy junto al estruendo de la guerra y el ruido de las armas en Ucrania, país que está sufriendo las terribles consecuencias de una invasión provocadora e injusta. Para nosotros los cristianos, todas las guerras suponen el asesinato de nuestros hermanos; todas son guerras civiles que, tal y como proclamó el Santo y Gran Concilio de la Iglesia Ortodoxa, “son resultado de la presencia del mal y del pecado en el mundo” [3]. En el caso de Ucrania, las palabras de San Gregorio Palamás sobre los sangrientos conflictos entre cristianos ortodoxos de su época en Tesalónica parecen más relevantes si cabe: “Pues su común madre nodriza es la Santa Iglesia y la devoción, cuya cabeza y perfeccionador es Cristo, el verdadero Hijo, que no solo es nuestro Dios, sino que también consideró apropiado ser nuestro hermano y nuestro Padre”. [4]

En la persona de Cristo se ha conseguido la “recapitulación” de todo, la emergencia de la unidad de la raza humana y la santidad de la persona humana, la apertura del camino hacia la “semejanza de Dios” y la revelación de la paz que “sobrepasa todo entendimiento” (Flp 4,10). Cristo es “nuestra paz” (Ef 2,14), y a Cristo precisamente está dedicada la histórica y emblemática iglesia de “Santa Irene” (“la Santa Paz”) de la Ciudad de Constantinopla.

Nuestro Salvador bendice a “los que trabajan por la paz”, pues “ellos serán llamados hijos de Dios” (Mt 5,9). Él promueve los conceptos de justicia y amor, incluso a nuestros enemigos. En la Divina Liturgia, la Iglesia Ortodoxa reza “por la paz que viene de lo alto” y “por la paz del mundo entero”. Y en la Liturgia de San Basilio el Grande oramos y glorificamos al Dador de todo bien: “Concédenos tu paz y tu amor, Dios Señor nuestro, porque nos has concedido todas las cosas”. Como receptores y beneficiarios máximos de todas las cosas procedentes de Dios, estamos obligados más que nadie a luchar por la paz de acuerdo con lo que dicen las Escrituras: “Al que mucho se le dio, mucho se le reclamará” (Lc 12,48). En este sentido, todo lo que los cristianos hagan en contra de este principio no afecta sobre todo al cristianismo en general, sino más bien a los que viven de manera contraria a los mandamientos divinos.

La paz entre los pueblos nunca ha sido en la historia de la humanidad algo que se haya dado por supuesto, sino que siempre y en todas partes ha sido más bien el resultado de iniciativas inspiradas, de la valentía y el sacrificio, de la resistencia a la violencia y el rechazo de la guerra como medio para resolver las diferencias, y una lucha perpetua por la justicia y la protección de la dignidad humana. Su contribución a la paz y a la reconciliación constituye el criterio principal para juzgar la credibilidad de las religiones. En las tradiciones religiosas hay sin duda motivaciones no solo para la paz interior, sino también para el progreso y el establecimiento de la paz social y la superación de la agresión en las relaciones entre los pueblos y naciones. Esto es especialmente significativo en nuestra época, en que se mantiene la opinión de que la paz garantizará, gracias al desarrollo económico, un aumento del nivel de vida y un progreso de la ciencia y la tecnología mediante la comunicación digital e internet. Estamos convencidos de que no puede haber paz entre los pueblos y civilizaciones sin paz entre las religiones, sin diálogo y cooperación. La fe en Dios fortalece nuestro esfuerzo por conseguir un mundo de paz y justicia, aunque ese esfuerzo tenga que enfrentarse a obstáculos humanamente insuperables. Sea como fuere, es inaceptable que los representantes de las religiones prediquen el fanatismo y alimenten las llamas del odio.

Reverendísimos hermanos y queridos hijos:

Cristo ha nacido, glorificadlo. Cristo baja de los cielos; venid a recibirlo. Cristo está en la Tierra; venid a saludarlo. Uniéndonos a la exhortación de nuestro santo predecesor en el Trono de la Iglesia de Constantinopla, celebremos la Natividad del Salvador del mundo con gozo espiritual, “no de manera terrenal, sino celestial”, evitando “lo superfluo y lo innecesario, especialmente mientras otros, hechos del mismo barro que nosotros, sufren hambre y pobreza” [5]. Rezamos para que todos disfrutéis de estos Doce Días de Navidad de un modo glorioso y en un ambiente de fervorosa oración, como una verdadera plenitud del tiempo y una irradiación de la luz de la eternidad. ¡Que el año 2023 sea, por la bondad y la gracia de la Palabra Divina que se hizo carne por nosotros y por nuestra salvación, un tiempo de paz, amor y solidaridad, un verdadero año de la justicia de nuestro Señor!

¡Os deseamos muchos años de vida, llenos de bendiciones!

Navidad de 2022

+ Bartolomé de Constantinopla

Fervoroso suplicante por todos ante Dios

______

[1] Cirilo de Alejandría, Tesoro de la Santa y Consustancial Trinidad, PG 75.561.

[2] Juan Damasceno, Exposición exacta de la fe ortodoxa, PG 94.988.

[3] La misión de la Iglesia Ortodoxa en el mundo actual, IV, 1.

[4] Gregorio Palamás, Sobre la paz de unos con otros, PG 151.10.

[5] Gregorio el Teólogo, Sobre la fiesta de la Teofanía o la Natividad de Cristo, PG 36.316.

Πατριαρχική Ἀπόδειξις ἐπί τοῖς Χριστουγέννοις (2022)

 



+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ – ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ 

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ

ΧΑΡΙΝ, ΕΛΕΟΣ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗΝ 

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝ ΒΗΘΛΕΕΜ ΓΕΝΝΗΘΕΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

* * *

Τιμιώτατοι ἀδελφοί Ἀρχιερεῖς,

Προσφιλέστατα τέκνᾳ ἐν Κυρίῳ,

Ἑορτάζει σήμερον ἡ Ἁγία Ἐκκλησία τήν κατά σάρκα Γέννησιν τοῦ προαιωνίου Υἱοῦ καί Λόγου τοῦ Θεοῦ, τό «ξένον καί παράδοξον» μυστήριον, τό «ἀποκεκρυμμένον ἀπό τῶν αἰώνων καί τῶν γενεῶν» (Κολ. α’, 26). Ἐν Χριστῷ ἀποκαλύπτεται ὁριστικῶς ἡ ἀλήθεια περί τοῦ Θεοῦ καί περί τοῦ ἀνθρώπου, ὡς θεολογικώτατα ἐξηγεῖ ὁ Ἅγιος Κύριλλος Ἀλεξανδρείας: «Ἄνθρωποι μέν κατά φύσιν ἡμεῖς, αὐτός δέ εἰς τό παρά φύσιν διά φιλανθρωπίαν καταδραμών, γέγονεν ἄνθρωπος. Δοῦλοι Θεοῦ κατά φύσιν ἡμεῖς ὡς ποιήματα· δοῦλος ἐχρημάτισε καί αὐτός εἰς τό παρά φύσιν ἐνεχθείς, ὅτε γέγονεν ἄνθρωπος. Ἀλλά καί τό ἐναντίον, Θεός κατ᾿ οὐσίαν αὐτός· θεοί καί ἡμεῖς εἰς τό παρά φύσιν ἀναβαίνοντες διά τήν χάριν· ἄνθρωποι γάρ· Υἱός κατά φύσιν αὐτός· υἱοί καί ἡμεῖς κατά θέσιν, ὡς εἰς ἀδελφότητα τήν πρός αὐτόν κεκλημένοι»[1].

«Γνώσεσθε τήν ἀλήθειαν, καί ἡ ἀλήθεια ἐλευθερώσει ὑμᾶς» (Ἰωάν. η’, 32). Ὁ Κύριος ἡμῶν Ἰησοῦς Χριστός εἶναι «ἡ ὁδός καί ἡ ἀλήθεια καί ἡ ζωή» (Ἰωάν ιδ’ 6), εἶναι ὁ ἐλευθερωτής τοῦ ἀνθρώπου «ἐκ τῆς δουλείας τοῦ ἀλλοτρίου». Δέν ὑπάρχει ζωή καί ἐλευθερία χωρίς τήν Ἀλήθειαν ἤ ἐκτός τῆς Ἀληθείας. Τό νά δίδωμεν εἰς τήν ζωήν μας ὅ,τι νόημα ἐπιθυμοῦμεν δέν εἶναι ἐλευθερία, ἀλλά ἡ σύγχρονος ἐκδοχή τοῦ προπατορικοῦ ἁμαρτήματος, ὁ αὐτοεγκλεισμός τοῦ ἀνθρώπου εἰς μίαν αὐτάρκη καί αὐτάρεσκον αὐτονομίαν, χωρίς αἰσθητήριον διά τήν ἀλήθειαν ὡς σχέσιν μέ τόν Θεόν καί μέ τόν συνάνθρωπον. Τά Χριστούγεννα εἶναι καιρός αὐτογνωσίας, κατανοήσεως τῆς διαφορᾶς μεταξύ «Θεανθρώ-που» καί «ἀνθρωποθεοῦ», συνειδητοποιήσεως τῆς σωτηριώδους χριστιανικῆς διδασκαλίας: «Οὐκ ἄνθρωπον ἀποθεωθέντα λέγομεν, ἀλλά Θεόν ἐνανθρωπήσαντα»[2].

Τό εὐάγγελον μήνυμα τῶν Χριστουγέννων συνηχεῖ ἐφέτος μέ τά τύμπανα τοῦ πολέμου καί τήν κλαγγήν τῶν ὅπλων εἰς τήν Οὐκρανίαν, ἡ ὁποία ὑφίσταται τάς δεινάς συνεπείας μιᾶς ἰταμῆς καί ἀδίκου εἰσβολῆς. Ὅλοι οἱ πόλεμοι εἶναι δι᾿ ἡμᾶς τούς Χριστιανούς ἀδελφοκτόνοι καί ἐμφύλιοι, εἶναι, ὡς διεκήρυξεν ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Σύνοδος τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας, «ἀπόρροια τοῦ ἐν τῷ κόσμῳ κακοῦ καί τῆς ἁμαρτίας»[3]. Εἰς τήν περίπτωσιν τῆς Οὐκρανίας ἰσχύουν προσέτι τά λόγια τοῦ Ἁγίου Γρηγορίου τοῦ Παλαμᾶ περί τῶν συγχρόνων αὐτῷ αἱματηρῶν συγκρούσεων εἰς τήν Θεσσαλονίκην μεταξύ Ὀρθοδόξων, «κοινήν πλουτούντων μητέρα τήν ἱεράν Ἐκκλησίαν καί τήν εὐσέβειαν, ἧς ἀρχηγός καί τελειωτής Χριστός ὁ τοῦ Θεοῦ γνήσιος Υἱός, ὅς ἡμῶν οὐ Θεός μόνον, ἀλλά καί ἀδελφός εὐδόκησεν εἶναι, καί Πατήρ»[4].

Εἰς τό πρόσωπον τοῦ Χριστοῦ ἐτελέσθη ἡ «ἀνακεφαλαίωσις» τῶν πάντων, ἡ ἀνάδειξις τῆς ἑνότητος τοῦ γένους τῶν ἀνθρώπων καί τῆς ἱερότητος τοῦ ἀνθρωπίνου προσώπου, ἡ διάνοιξις τῆς ὁδοῦ πρός τό «καθ᾿ ὁμοίωσιν», καί ἀπεκαλύφθη ἡ εἰρήνη «ἡ ὑπερέχουσα πάντα νοῦν» (Φιλ. δ’, 7). Ὁ Χριστός εἶναι «ἡ εἰρήνη ἡμῶν» (Ἑφεσ. β’, 14), καί εἰς Αὐτόν εἶναι ἀφιερωμένος ὁ ἱστορικός καί ἐμβληματικός Ἱερός Ναός τῆς «Ἁγίας Εἰρήνης» εἰς τήν Πόλιν τοῦ Κωνσταντίνου.

Ὁ Σωτήρ ἡμῶν μακαρίζει τούς «εἰρηνοποιούς», ὅτι «υἱοί Θεοῦ κληθήσονται» (Ματθ. ε’, 9), προβάλλει τήν ἰδέαν τῆς δικαιοσύνης καί τῆς ἀγάπης ἀκόμη καί πρός τούς ἐχθρούς. Ἡ Ὀρθόδοξος Ἐκκλησία εὔχεται εἰς τήν Θείαν Λειτουργίαν «ὑπέρ τῆς ἄνωθεν εἰρήνης» καί «ὑπέρ τῆς εἰρήνης τοῦ σύμπαντος κόσμου». «Τήν σήν εἰρήνην καί τήν σήν ἀγάπην χάρισαι ἡμῖν, Κύριε ὁ Θεός ἡμῶν· πάντα γάρ ἀπέδωκας ἡμῖν», αἰτούμεθα δοξάζοντες τόν Δοτῆρα παντός ἀγαθοῦ κατά τήν Λειτουργίαν τοῦ Μεγάλου Βασιλείου. Ἡμεῖς, οἱ ὁποῖοι παρελάβομεν παρά τοῦ Θεοῦ τά πάντα, ὀφείλομεν, ὡς ἐξόχως εὐεργετηθέντες, νά ἀγωνιζώμεθα διά τήν εἰρήνην περισσότερον ἀπό τούς λοιπούς ἀνθρώπους, κατά τό Βιβλικόν: «Παντί δέ ᾧ ἐδόθη πολύ, πολύ καί ζητηθήσεται παρ᾿ αὐτοῦ» (Λουκ. ιβ’, 48). Ἐν τῇ ἐννοίᾳ ταύτῃ, ὅσα, ἀντιθέτως πρός τήν ἀρχήν αὐτήν, πράττονται ὑπό Χριστιανῶν δέν βαρύνουν τόν Χριστιανισμόν, ἀλλά ἐκείνους οἱ ὁποῖοι δροῦν κατά παράβασιν τῶν θείων προσταγμάτων.

Ποτέ εἰς τήν ἱστορίαν τῆς ἀνθρωπότητος, ἡ εἰρήνη μεταξύ τῶν λαῶν δέν ὑπῆρξεν αὐτονόητος κατάστασις, ἀλλά ἦτο πανταχοῦ καί πάντοτε ἀποτέλεσμα ἐμπνευσμένων πρωτοβουλιῶν, γενναιότητος καί αὐτοθυσίας, αντιστάσεως εἰς τήν βίαν καί ἀπορρίψεως τοῦ πολέμου ὡς μέσου λύσεως διαφορῶν, διαρκής ἀγών διά τήν δικαιοσύνην καί τήν προστασίαν τῆς ἀνθρωπίνης ἀξιοπρεπείας. Ἡ συμβολή των εἰς τήν εἰρήνην καί τήν καταλλαγήν ἀποτελεῖ πρώτιστον κριτήριον τῆς ἀξιοπιστίας τῶν θρησκειῶν. Ἀναμφιβόλως, εἰς τάς θρησκευτικάς παραδόσεις ὑπάρχουν κίνητρα ὄχι μόνον διά τήν ἐσωτερικήν εἰρήνην, ἀλλά καί διά τήν προαγωγήν καί τήν ἐγκαθίδρυσιν τῆς εἰρήνης τῆς κοινωνίας, διά τήν ὑπέρβασιν τῆς ἐπιθετικότητος εἰς τάς σχέσεις τῶν ἀτόμων καί τῶν λαῶν. Τό γεγονός αὐτό εἶναι ἰδιαιτέρως σημαντικόν εἰς τήν ἐποχήν μας, κατά τήν ὁποίαν προβάλλεται ἡ ἄποψις ὅτι ἡ εἰρήνη θά προέλθῃ ὡς ἀποτέλεσμα τῆς οἰκονομικῆς ἀναπτύξεως, τῆς ἀνόδου τοῦ βιοτικοῦ ἐπιπέδου, τῆς προόδου τῆς ἐπιστήμης καί τῆς τεχνολογίας, διά μέσου τῆς ψηφιακῆς ἐπικοινωνίας καί τοῦ διαδικτύου. Ἔχομεν τήν βεβαιότητα, ὅτι δέν εἶναι δυνατόν νά ὑπάρξῃ εἰρήνη τῶν λαῶν καί τῶν πολιτισμῶν, χωρίς τήν εἰρήνην τῶν θρησκειῶν, χωρίς τόν διάλογον καί τήν συνεργασίαν των. Ἡ πίστις εἰς Θεόν ἐνισχύει τόν ἀγῶνα δι᾿ ἕνα κόσμον εἰρήνης καί δικαιοσύνης, ἀκόμη καί ὅταν ἡ προσπάθεια αὐτή εὑρίσκεται ἐνώπιον ἀνυπερβλήτων, κατ᾿ ἄνθρωπον, ἐμποδίων. Πάντως, εἶναι άπαράδεκτον, ἐκπρόσωποι θρησκειῶν νά κηρύσσουν φανατισμόν καί νά ἀναρριπίζουν τήν φλόγα τοῦ μίσους.

Ἱερώτατοι καί Θεοφιλέστατοι ἀδελφοί καί ἀγαπητά τέκνα,

Χριστός γεννᾶται· δοξάσατε, Χριστός ἐξ οὐρανῶν· ἀπαντήσατε, Χριστός ἐπί γῆς· ὑψώθητε! Στοιχοῦντες τῇ προτροπῇ τοῦ Ἁγίου προκατόχου τῆς ἡμῶν Μετριότητος εἰς τόν Θρόνον τῆς Κωνσταντινουπολίτιδος Ἐκκλησίας Γρηγορίου τοῦ Θεολόγου, ἄς ἑορτάσωμεν τήν γενέθλιον ἡμέραν τοῦ Σωτῆρος τοῦ κόσμου ἐν πνευματικῇ εὐφροσύνῃ, «μή κοσμικῶς, ἀλλ᾿ ὑπερκοσμίως», φεύγοντες «πᾶν τό περιττόν καί ὑπέρ τήν χρείαν· καί ταῦτα πεινώντων ἄλλων καί δεομένων, τῶν ἐκ τοῦ αὐτοῦ πηλοῦ τε καί κράματος»[5]. Εὐχόμεθα πρός πάντας ὑμᾶς, κατανυκτικόν καί δοξολογικόν Ἅγιον Δωδεκαήμερον, τό ὁποῖον εἶναι ὄντως πλήρωμα χρόνου καί ἀκτίς τοῦ φωτός τῆς αἰωνιότητος. Εἴθε τό ἐπερχόμενον 2023 νά ἀποδειχθῇ, εὐδοκίᾳ καί χάριτι τοῦ δι᾿ ἡμᾶς τούς ἀνθρώπους καί διά τήν ἡμετέραν σωτηρίαν σαρκωθέντος Θεοῦ Λόγου, περίοδος εἰρήνης, ἀγάπης καί ἀλληλεγγύης, ἀληθής ἐνιαυτός τῆς χρηστότητος τοῦ Κυρίου.

Ἔτη πολλά καί εὐλογημένα! 

Χριστούγεννα ‚βκβ’

† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν

 

_________

[1] Κυρίλλου Ἀλεξανδρείας, Ἡ Βίβλος τῶν Θησαυρῶν περί τῆς Ἁγίας καί Ὁμοουσίου Τριάδος, PG 75, 561.

[2] Ἰωάννου Δαμασκηνοῦ, Ἔκδοσις ἀκριβής τῆς ὀρθοδόξου πίστεως, PG 94, 988.

[3] Ἡ ἀποστολή τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας εἰς τόν σύγχρονον κόσμον, Δ’, 1.

[4] Γρηγορίου Παλαμᾶ, Περί τῆς πρός ἀλλήλους εἰρήνης, PG 151, 10.

[5] Γρηγορίου Θεολόγου, Εἰς τά Θεοφάνια, εἴτουν Γενέθλια τοῦ Σωτῆρος, PG 36, 316.