Páginas

domingo, 31 de diciembre de 2023

Μήνυμα Σεβασμιωτάτου | Mensaje del S.E.R. Bessarión | Message of H.E. Vissarion

 


ΕΛΛ (> ΕSP >> ENG)

Η Ιερά Μητρόπολίς μας, αποχαιρετά το 2023 συμπληρώνοντας με αυτόν τον τρόπο την πρώτη εικοσαετία της ζωής της, έχοντας ζήσει την αφάνταστη και μοναδική ευλογία της επισκέψεως του πνευματικού μας πατρός, του πνευματικού πατρός όλης της Ορθοδόξου Εκκλησίας, του Παναγιωτάτου Οικουμενικού Πατριάρχου κ. Βαρθολομαίου στην έδρα της Μητρόπολής μας στην Ισπανία, στην Μαδρίτη και την Σαλαμάνκα.

Ο ερχομός του Παναγιωτάτου έδωσε ένα καινούργιο έναυσμα για την συνέχιση της μαρτυρίας της Ιεράς μας Μητρόπολης μέσα στην Ισπανία και την Πορτογαλία, μέσα στην Ιβηρική χερσόνησο.

Μνημονεύουμε εν ευγνωμοσύνη και ευχαριστία προς τον Κύριό μας του ονόματος του μακαριστού μητροπολίτου Γαλλίας κυρού Μελετίου Καραμπίνη (1963-1988, +1993) ο οποίος προ πεντηκονταετίας είχε τον φωτισμό από τον Θεό ώστε να διοργανώσει την πρώτη ορθόδοξη ενορία στην Μαδρίτη χτίζοντας τον όμορφο βυζαντινού ρυθμού ναό μας των Αγίων Ανδρέου και Δημητρίου, ο οποίος μετά, με την πρόνοια του Θεού, βρέθηκε να είναι ο καινούργιος μητροπολιτικός και καθεδρικός ναός της νέας Μητροπόλεώς μας.

Μνημονεύουμε του ονόματος του μακαριστού κυρού Επιφανίου Περιάλα (2003-2007, +2010 ως μητροπολίτης Βρυούλων) πρώτου ποιμενάρχου της μητροπόλεώς μας. Μνημονεύουμε ευγνωμόνως του αμέσου προκατόχου μας Σεβασμιωτάτου Μητροπολίτου Ιταλίας κ. Πολυκάρπου (2007-2021), ο οποίος σε συνέχεια με τον προκάτοχό του κυρό Επιφάνιο μόχθησε για την μαρτυρία της Μητροπόλεώς μας.

Ζητούμε τις ευχές όλων των αγίων της Ιβηρικής χερσονήσου, πρωτίστως δε του Αγίου Αποστόλου Ιακώβου του Ζεβεδαίου, προστάτου όλης της Ιβηρικής χερσονήσου, των Αγίων Αποστόλου Ανδρέου του Πρωτοκλήτου και Μεγαλομάρτυρος Δημητρίου του Μυροβλύτου και πάνω απ’ όλα της Κυρίας Θεοτόκου, της Παναγίας μας, ώστε η μαρτυρία της Ιεράς μας Μητρόπολής, της Ορθοδοξίας στην Ισπανία, την Πορτογαλία και στο σύνολο της επικράτειας της Ιβηρικής χερσονήσου να συνεχίσει και την επόμενη εικοσαετία και στον διηνεκή αιώνα με την χάρη του Θεού.

Ο Μητροπολίτης,

ο Ισπανίας και Πορτογαλίας Βησσαρίων













ESP

Nuestra Sacra Metrópolis se despide del 2023, cumpliendo las dos primeras décadas de su existencia y habiendo vivido la increíble y singular bendición de la visita de nuestro padre espiritual, del padre espiritual de toda la Iglesia Ortodoxa, Su Toda Santidad el Patriarca Ecuménico Bartolomé, a la sede de nuestra Metrópolis en España, en Madrid y en Salamanca.

La llegada de Su Toda Santidad marcó un nuevo impulso para la continuación del testimonio de nuestra Sacra Metrópolis en España y Portugal, y en la Península Ibérica en su conjunto.

Con gratitud y agradecimiento a nuestro Señor, conmemoramos al Metropolitano de Francia Meletios Karabinis (1963-1988, +1993), quien, hace cincuenta años, recibió la inspiración de Dios para organizar la primera parroquia ortodoxa en Madrid, construyendo la hermosa iglesia de estilo bizantino de los Santos Andrés y Demetrio, la cual, por la providencia de Dios, se convertiría más tarde en la iglesia metropolitana y catedral de nuestra recién fundada Metrópolis.

También conmemoramos a Epifanio Perialas (2003-2007, +2010 como Metropolitano de Bryoula), el primer pastor de nuestra Metrópolis. Con gratitud, conmemoramos a nuestro predecesor inmediato, Su Eminencia el Metropolitano Policarpo de Italia (2007-2021), quien, siguiendo los pasos de su predecesor Epifanio, trabajó incesantemente para hacer visible el testimonio de nuestra Metrópolis.

Rogamos las oraciones de todos los santos de la Península Ibérica, especialmente del Santo Apóstol Santiago de Zebedeo, el santo patrón de la Península Ibérica, del Santo Apóstol Andrés el Primer Llamado y del Gran Mártir Demetrio el Miroblita, y sobre todo, de Nuestra Señora Madre de Dios, nuestra Panagia, para que el testimonio de nuestra Santa Metrópolis, de la Ortodoxia en España, Portugal y en todo el territorio de la Península Ibérica, continúe en las próximas dos décadas y en el siglo venidero con la gracia de Dios.

El Metropolita, 

BESSARIÓN, Arzobispo Metropolitano de España y Portugal




© Casa de S.M. el Rey


© Casa de S.M. el Rey


© Casa de S.M. el Rey


















ENG

Our Holy Metropolis bids farewell to 2023, completing in this way the first two decades of its existence and having experienced the incredible and unique blessing of the visit of our spiritual father, the spiritual father of the entire Orthodox Church, His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew, to the seat of our Metropolis in Spain, in Madrid and Salamanca.

The coming of His All-Holiness provided a new impetus for the continuation of the witness of our Holy Metropolis in Spain and Portugal and in the Iberian Peninsula as a whole.

With gratitude and thanks to our Lord, we commemorate the late Metropolitan of France Meletios Karabinis (1963-1988, +1993), who, fifty years ago, received the inspiration from God to organize the first Orthodox parish in Madrid, building the beautiful Byzantine-style church of Saints Andrew and Demetrius, which later, through God’s providence, became the metropolitan and cathedral church of our newly founded Metropolis.

We also commemorate the late Epiphanios Perialas (2003-2007, +2010 as Metropolitan of Bryoula), the first shepherd of our Metropolis. Gratefully, we commemorate our immediate predecessor, His Eminence Metropolitan Polykarpos of Italy (2007-2021), who, following in the footsteps of his predecessor Epiphanios, labored for the witness of our Metropolis.

We seek the prayers of all the saints of the Iberian Peninsula, especially Saint Apostle James the Zebedee, the patron saint of the Iberian Peninsula, the Holy Apostle Andrew the First-Called, and the Great Martyr Demetrius the Myroblyte, and above all, our Lady Theotokos, our Panagia, so that the witness of our Holy Metropolis, of Orthodoxy in Spain, Portugal and throughout the territory of the Iberian Peninsula, may continue with God’s grace in the next two decades and in the ages to come.

The Metropolitan,

VISSARION, Metropolitan Archbishop of Spain and Portugal






photo credits: 
© Ecumenical Patriarchate, N. Papachristou
- © Casa de S.M. el Rey - © Fotografías Archimadrid.es - © Universidad Pontificia de Salamanca - © Conferencia Episcopal Española

lunes, 25 de diciembre de 2023

Патріарше послання на Різдво Христове 2023


+ Варфоломій,

Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Високочесні браття ієрархи і улюблені чада в Господі,

З Божої милості ми знову в цьому році святкуємо псальмами, піснеспівами і піснями духовними народження в плоті предвічного Сина і Слова Божого, а саме об’явлення таємниці Бога і людини. За словами св. Миколая Кавасили, те, що відбувається в Божественній Літургії, є «містагогією втілення Господа», тоді як її вступне виголос «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа» є доказом, «що саме через Втілення Господа люди вперше дізналися, що Бог є трьома особами»[1]. Той самий святий Отець проголошує, що наш Господь і Спаситель Ісус Христос був першим і єдиним, «хто продемонстрував автентичну і досконалу людську істоту щодо Свого етосу, життя та всього іншого»[2].

Прийняття людської природи в особі Сина і Слова Божого разом із відкриттям шляху обожнення людини через благодать додають людству неперевершену цінність. Забуття цієї істини веде до зменшення поваги до людської особистості. Заперечення найвищого призначення людей не тільки звільняє їх, але й призводить до різноманітних скорочень і поділів. Не усвідомлюючи свого божественного походження та своєї надії на вічність, люди борються за те, щоб залишатися людьми, і не в змозі впоратися з протиріччями «людського стану».

Християнське сприйняття людського існування дає розв’язання проблем, створених насильством, війною та несправедливістю в нашому світі. Повага до людської особи, мир і справедливість є дарами від Бога; однак встановлення миру, який походить від Христа, вимагає участі та співпраці людей. Християнський погляд на боротьбу за мир полягає у словах Христа Спасителя, який проголошує мир, звертаючись до Своїх учнів із привітанням «Мир вам» і заохочуючи любити ворогів[3]. Одкровення у Христі називається «Євангелієм миру»  [4].

Це означає, що для нас, християн, шлях до миру лежить через мир і що ненасильство, діалог, любов, прощення та примирення мають пріоритет перед іншими формами вирішення розбіжностей. Богослов’я миру чітко описане в документі Вселенського Патріархату За життя світу: На шляху до соціального етосу Православної Церкви (2020):

«Ніщо так не суперечить волі Бога щодо істот, створених за Його образом і подобою, як насильство людини над людиною… Зрештою, можна справедливо стверджувати, що насильство – це гріх par excellence. Воно цілковито суперечить нашій створеній природі й надприродному покликанню шукати союзу любові з Богом і ближнім… Радше це – справжнє розкриття глибинної реальності творіння, яким його бажає Бог і яким Він його замислив у Своїй передвічній раді»[5].

Мир не можна сприймати як належне; це не є самоочевидним. Це обов’язок, досягнення і невпинна боротьба за його збереження. Немає автоматичних рішень чи постійних рецептів. Перед обличчям постійних загроз миру ми повинні бути пильними та готовими вирішувати проблеми шляхом діалогу. Великі герої політики є поборниками миру. Щодо нас, то ми продовжуємо підкреслювати миротворчу роль релігії. Це час, коли релігії критикують за плекання фанатизму та насильства «в ім’я Бога» замість того, щоб бути силами миру, солідарності та примирення. Однак це свідчить про відчуження релігійної віри, а не про її невід’ємну частину. Справжня віра в Бога є найсуворішим критиком релігійного фанатизму. Релігії є природними союзниками всіх людей, які прагнуть миру, справедливості та збереження творіння від людського знищення.

Цього року світ вшановує 75-ту річницю Загальної декларації прав людини (10 грудня 1948), яка є підсумком фундаментальних гуманітарних ідеалів і цінностей, «спільного стандарту, до якого повинні прагнути всі люди і всі нації». Права людини, центром уваги яких є захист людської гідності з її індивідуальними, соціальними, культурними, економічними та екологічними умовами, розуміються лише в їхній початковій динаміці, якщо вони визнаються основою та критерієм глобального миру, пов’язуючи його зі свободою і справедливістю. У цьому сенсі майбутнє прав людини та миру також пов’язане з внеском релігій у справу їх поваги та втілення в життя.

З цими думками та святковим настроєм, у повному переконанні, що життя Церкви саме по собі містить опір нелюдськості, де б така нелюдськість не виникала, ми запрошуємо всіх вас до доброї боротьби за побудову культури миру та солідарності, де люди побачать в особі своїх ближніх брата чи сестру і друга, а не загрозу і ворога. Крім того, нагадуємо всім вам, браття та чада, що Різдво є часом самоусвідомлення та подяки, відкриття різниці між Боголюдиною та «людиною-Богом», усвідомлення «великого чуда» свободи у Христі та зцілення «великої рани» відчуження від Бога. Нарешті, ми шанобливо схиляємо коліна перед Марією, Матір’ю Божою, яка несе на руках воплочене Слово, і передаємо вам благословення Матері Святої Великої Церкви Христової, бажаючи вам благодатного, здорового, плідного, мирного і радісного нового року Господньої благості.

Різдво, 2023

† Варфоломій Константинопольський,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

 

 

 1. Про Божественну Літургію XII, PG 150.392D.

2. Про життя в Христі VI, PG 150.680C.

3. Див.: Мт. 5,44

4. Еф. 6,44

5. § 42, 43 і 44.


 

Patriarchal Encyclical for Christmas (2023)



 + B A R T H O L O M E W

By God’s Mercy, Archbishop of Constantinople-New Rome
and Ecumenical Patriarch to All the Plenitude of the Church
Grace, Mercy, and Peace from the Saviour Christ Born in Bethlehem

Most honorable brother hierarchs,

Beloved children in the Lord,

With the grace of God, we are once again this year celebrating in chant, hymn, and spiritual song the Nativity according to the flesh of the pre-eternal Son and Word of God, namely the manifestation of the mystery of God and humankind. According to St. Nicholas Cabasilas, what occurs in the Divine Liturgy is “the mystagogy of the Lord’s incarnation,” while its introductory acclamation “Blessed is the Kingdom of the Father, Son, and Holy Spirit” is evidence “that it is through the Lord’s incarnation that people first learned that God is three persons.”[1] The same saintly Father proclaims that our Lord and Savior Jesus Christ was the first and only to demonstrate the authentic and perfect human being, concerning His ethos, life, and everything else.”[2]

The assumption of human nature in the person of the Son and Word of God, along with the opening of the way of human deification through grace, add unsurpassable value to humankind. Forgetting this truth leads to the diminishment of respect for the human person. The denial of the supreme destiny of human beings does not only liberate them, but also leads to diverse reductions and divisions. Without being conscious of their divine origin and their hope for eternity, humans struggle to remain human and are unable to handle the contradictions of the “human condition.”

The Christian perception of human existence provides a solution to problems created by violence, war, and injustice in our world. Respect for the human person, peace, and justice are gifts from God; however, establishing the peace that comes from Christ demands the participation and cooperation of human beings. The Christian view on the struggle for peace lies in the words of Christ our Savior, who proclaims peace, addressing His disciples with the greeting “Peace be with you” and encouraging us to love our enemies [3]. The revelation in Christ is called the “gospel of peace.”[4]

This means that, for us Christians, the way to peace is through peace and that non-violence, dialogue, love, forgiveness, and reconciliation have priority before other forms of resolving differences. The theology of peace is clearly described in the Ecumenical Patriarchate’s document For the Life of the World: Toward a Social Ethos of the Orthodox Church (2020):

“Nothing is more contrary to God’s will for His creatures fashioned in His image and likeness than violence one against another . . . We may justly say that violence is sin par excellence. It is the perfect contradiction of our created nature and our supernatural vocation to seek union in love with God and our neighbour. . . Peace is a real revelation of the still deeper reality of creation as God intends it and as God fashioned it in his eternal counsels.”[5]

Peace cannot be taken for granted; it is not self-evident. It is an obligation, an achievement, and an incessant struggle to preserve it. There are no automatic solutions or permanent recipes. In the face of ongoing threats to peace, we need to have vigilance and willingness to resolve problems through dialogue. The great heroes of politics are the champions of peace. As for us, we continue to underline the peacemaking role of religion. This is during a time when religions are criticized for nurturing fanaticism and violence “in the name of God” instead of being forces of peace, solidarity, and reconciliation. However, this indicates an alienation of religious faith and not an integral part of it. Genuine faith in God is the harshest critic of religious fanaticism. Religions are the natural allies of all human beings who strive for peace, justice, and the preservation of creation from human destruction.

This year, the world honours the 75th anniversary of the Universal Declaration of Human Rights (December 10, 1948), constituting a summary of fundamental humanitarian ideals and values, “the shared standard, to which all peoples and all nations should aim.” Human rights, whose central point of focus includes the protection of human dignity with its individual, social, cultural, economic, and ecological conditions, are only understood in their original dynamics if they are acknowledged as the basis and criterion of global peace, associating it with freedom and justice. In this sense, the future of human rights and peace is also linked to the contribution of religions in the matter of respecting them and making them a reality.

With these thoughts and festive sentiments, in full conviction that the life of the Church in itself comprises resistance against inhumanity, wherever such inhumanity arises, we invite all of you to the good fight of constructing a culture of peace and solidarity, where people will see in the face of their fellow human beings a brother or sister and a friend, rather than a threat and enemy. Moreover, we remind you all, dear brother Hierarchs and children, that Christmas is a time of self-consciousness and thanksgiving, of the revelation of the difference between the God-man and “man-god,” of the realization of the “great miracle” of freedom in Christ and of the healing of the “great wound” of alienation from God. Finally, we kneel respectfully before Mary, the Mother of God, who bears in her arms the incarnate Word, and we convey to you the blessing of the Mother Holy Great Church of Christ, wishing you an auspicious, healthy, fruitful, peaceful, and joyous new year of the Lord’s favour.

Christmas 2023

+ Bartholomew of Constantinople

Your fervent supplicant of all before God

 

 

1. On the Divine Liturgy XII, PG 150.392D.

2. On the Life of Christ VI, PG 150.680C.

3. Cf. Mt. 5:44

4. Eph. 6:44

5. § 42, 43 and 44

Πατριαρχική Απόδειξις επί τοις Χριστουγέννοις (2023)

 


+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ – ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ 

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ

ΧΑΡΙΝ, ΕΛΕΟΣ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗΝ 

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝ ΒΗΘΛΕΕΜ ΓΕΝΝΗΘΕΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ


Τιμιώτατοι ἐν Χριστῷ ἀδελφοί Ἱεράρχαι καί πεφιλημένα τέκνα,

Ἄνωθεν εὐδοκίᾳ ἑορτάζομεν καί ἐφέτος ἐν ψαλμοῖς καί ὕμνοις καί ᾠδαῖς πνευματικαῖς τήν κατά σάρκα Γέννησιν τοῦ προαιωνίου Υἱοῦ καί Λόγου τοῦ Θεοῦ, τήν φανέρωσιν δηλονότι τοῦ μυστηρίου τοῦ Θεοῦ καί τοῦ ἀνθρώπου. Κατά τόν Ἅγιον Νικόλαον Καβάσιλαν, τά τελούμενα εἰς τήν Θείαν Λειτουργίαν εἶναι «τῆς ἐνανθρω-πήσεως τοῦ Κυρίου μυσταγωγία», τό δέ ἐν τοῖς προοιμίοις αὐτῆς δοξολογικόν «Εὐλογημένη ἡ Βασιλεία τοῦ Πατρός καί τοῦ Υἱοῦ καί τοῦ Ἁγίου Πνεύματος» μαρτυρεῖ «ὅτι διά τῆς ἐνανθρωπήσεως τοῦ Κυρίου πρῶτον ἐμάνθανον οἱ ἄνθρωποι ὡς εἴη τρία πρόσωπα ὁ Θεός» [1]. Ὁ ἱερός πατήρ διακηρύττει ὅτι ὁ Κύριος καί  Σωτήρ ἡμῶν Ἰησοῦς Χριστός «τόν ἀληθινόν ἄνθρωπον καί τέλειον καί τρόπων καί ζωῆς καί τῶν ἄλλων ἕνεκα πάντων πρῶτος καί μόνος ἔδειξεν» [2].

Ἡ πρόσληψις τῆς ἀνθρωπίνης φύσεως ἐν τῷ προσώπῳ τοῦ Υἱοῦ καί Λόγου τοῦ Θεοῦ καί ἡ διάνοιξις τῆς ὁδοῦ τῆς κατά χάριν θεώσεως εἰς τόν ἄνθρωπον προσδίδουν εἰς αὐτόν ἀνυπέρβλητον ἀξίαν. Ἡ λήθη αὐτῆς τῆς ἀληθείας ὁδηγεῖ εἰς μείωσιν τοῦ σεβασμοῦ πρός τό ἀνθρώπινον πρόσωπον. Ἡ ἄρνησις τοῦ ὑψηλοῦ προορισμοῦ τοῦ ἀνθρώπου ὄχι μόνον δέν τόν ἀπελευθερώνει, ἀλλά ὁδηγεῖ εἰς ποικίλας συρρικνώσεις καί διχασμούς. Ἄνευ συνειδήσεως τῆς θείας προελεύσεώς του καί τῆς ἐλπίδος τῆς αἰωνιότητος, ὁ ἄνθρωπος δυσκολεύεται νά παραμείνῃ ἀνθρώπινος, ἀδυνατεῖ νά διαχειρισθῇ τάς ἀντιφάσεις τῆς «ἀνθρωπίνης καταστάσεως».

Ἡ χριστιανική κατανόησις τῆς ἀνθρωπίνης ὑπάρξεως προσφέρει λύσιν τῶν προβλημάτων, τά ὁποῖα δημιουργοῦν ἡ βία, ὁ πόλεμος καί ἡ ἀδικία εἰς τόν κόσμον μας. Ὁ σεβασμός τοῦ ἀνθρωπίνου προσώπου, ἡ εἰρήνη καί ἡ δικαιοσύνη εἶναι δῶρον τοῦ Θεοῦ, ἡ ἐγκαθίδρυσις ὅμως τῆς κομισθείσης ὑπό τοῦ Χριστοῦ εἰρήνης ἀπαιτεῖ συμμετοχήν καί συνεργίαν τῶν ἀνθρώπων. Ἡ χριστιανική τοποθέτησις εἰς τό θέμα τοῦ ἀγῶνος διά τήν εἰρήνην συγκροτεῖται διά τῶν λόγων τοῦ Σωτῆρος Χριστοῦ, ὁ ὁποῖος εὐαγγελίζεται τήν εἰρήνην, χαιρετᾷ μέ τό «Εἰρήνη ὑμῖν» καί παροτρύνει τούς ἀνθρώπους νά ἀγαποῦν τούς ἐχθρούς των [3]. Ἡ ἐν Χριστῷ ἀποκάλυψις χαρακτη-ρίζεται ὡς «εὐαγγέλιον τῆς εἰρήνης» [4]. Αὐτό σημαίνει ὅτι δι᾿ ἡμᾶς τούς Χριστιανούς, ἡ ὁδός πρός τήν εἰρήνην εἶναι ἡ εἰρήνη, ὅτι ἡ μή βία, ὁ διάλογος, ἡ ἀγάπη, ἡ συγχώρησις καί ἡ καταλλαγή ἔχουν προτεραιότητα ἀπέναντι εἰς ἄλλας μορφάς ἐπιλύσεως διαφορῶν. Μέ σαφήνειαν περιγράφεται η θεολογία τῆς εἰρήνης εἰς τό κείμενον τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου «”Ὑπέρ τῆς τοῦ κόσμου ζωῆς”. Τό κοινωνικό ἦθος τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας» (2020): «Τίποτε δέν ἀντιτίθεται περισσότερο στό θέλημα τοῦ Θεοῦ γιά τά πλάσματά Του πού ἔχουν δημιουργηθεῖ κατ᾿ εἰκόνα καί καθ᾽ὁμοίωσή Του, ἀπό τή βία πού ἀσκεῖται ἐναντίον τοῦ πλησίον… Μποροῦμε ὀρθά νά ἰσχυριστοῦμε ὅτι ἡ βία ἀποτελεῖ τήν κατ᾿ ἐξοχήν ἁμαρτία. Πρόκειται γιά τήν τέλεια ἀντίθεση μεταξύ τῆς κτιστῆς μας φύσης καί τῆς ὑπερφυσικῆς μας κλήσης πρός ἀναζήτηση τῆς ἀγαπητικῆς ἕνωσης μέ τόν Θεό καί τόν πλησίον μας… Ἡ εἰρήνη ἀποτελεῖ μία πραγματική ἀποκάλυψη τῆς βαθύτερης πραγματικότητας τῆς δημιουρ-γίας σύμφωνα πρός τό θέλημα τοῦ Θεοῦ, καί τῆς μορφῆς ὅπως τήν σχεδίασε Ἐκεῖνος κατά τίς αἰώνιες βουλές Του»[5].

Ἡ εἰρήνη δέν εἶναι δεδομένη καί αὐτονόητος, ἀλλά χρέος, κατόρθωμα, διαρκής μέριμνα καί ἀδιάκοπος ἀγών διά τήν διατήρησίν της. Δέν ὑπάρχουν αὐτοματισμοί καί μόνιμοι συνταγαί. Ἀπέναντι εἰς τάς ἑκάστοτε ἀπειλάς τῆς εἰρήνης ἀπαιτεῖται ἐγρήγορσις, βούλησις διά λύσιν τῶν προβλημάτων διά μέσου τοῦ διαλόγου. Οἱ μεγάλοι ἥρωες τῆς πολιτικῆς εἶναι οἱ ἀγωνισταί τῆς εἰρήνης. Ἡμεῖς συνεχίζομεν νά τονίζωμεν τόν εἰρηνοποιητικόν ρόλον τῶν θρησκειῶν, εἰς μίαν ἐποχήν κατά τήν ὁποίαν ἀσκεῖται κριτική εἰς τάς θρησκείας, ἐπειδή, ἀντί νά ἀναδεικνύωνται δυνάμεις εἰρἠνης, ἀλληλεγγύης καί καταλλαγῆς, τροφοδοτοῦν τόν φανατισμόν καί τήν βίαν «ἐν ὀνόματι τοῦ Θεοῦ: Πρόκειται περί ἀλλοτριώσεως τῆς θρησκευτικῆς πίστεως καί ὄχι περί συμφυοῦς μέ αὐτήν φαινομένου. Ἡ γνησία πίστις εἰς τόν Θεόν εἶναι ὁ αὐστηρότερος κριτής τοῦ θρησκευτικοῦ φανατισμοῦ. Αἱ θρησκεῖαι εἶναι οἱ φυσικοί σύμμαχοι ὅλων τῶν ἀνθρώπων, οἱ ὁποῖοι ἀγωνίζονται διά τήν εἰρήνην, τήν δικαιοσύνην καί τήν προστασίαν τῆς κτίσεως ἀπό τήν ἀνθρωπογενῆ καταστροφήν. 

Ἡ ἀνθρωπότης τιμᾷ ἐφέτος τήν 75ην ἐπέτειον τῆς Οἰκουμενικῆς Διακηρύξεως τῶν δικαιωμάτων τοῦ ἀνθρώπου (10 Δεκεμβρίου 1948), ἡ ὁποία ἀποτελεῖ σύνοψιν τῶν θεμελιωδῶν ἀνθρωπιστικῶν ἰδεωδῶν καί ἀξιῶν, «τό κοινόν ἰδανικόν, εἰς τό ὁποῖον πρέπει νά κατατείνουν ὅλοι οἱ λαοί καί ὅλα τά ἔθνη». Τά δικαιώματα τοῦ ἀνθρώπου, κεντρικόν σημεῖον ἀναφορᾶς τῶν ὁποίων εἶναι ἡ προστασία τῆς ἀνθρωπίνης ἀξιοπρεπείας καί τῶν ἀτομικῶν, κοινωνικῶν, πολιτισμικῶν, οἰκονομικῶν καί περι-βαλλοντικῶν ὅρων της, κατανοοῦνται εἰς τήν ἀρχικήν δυναμικήν των, ἐάν ἀναγνωρισθοῦν ὡς θεμέλιον καί κριτήριον τῆς παγκοσμίου εἰρήνης, τήν ὁποίαν συνδέουν μέ τήν ἐλευθερίαν καί τήν δικαιοσύνην. Ἐν τῇ ἐννοίᾳ ταύτῃ, τό μέλλον τῶν δικαιωμάτων τοῦ ἀνθρώπου καί τῆς εἰρήνης συνδέεται καί μέ τήν συμβολήν τῶν θρησκειῶν εἰς τήν ὑπόθεσιν τοῦ σεβασμοῦ καί τῆς πραγματώσεώς των.

Μέ τοιαύτας σκέψεις καί ἑόρτια αἰσθήματα, ἐν πλήρει βεβαιότητι ὅτι ἡ ζωή τῆς Ἐκκλησίας καθ᾿ ἑαυτήν ἀποτελεῖ ἀντίστασιν εἰς τόν ἀπανθρωπισμόν, ἀπό ὅπου καί ἄν αὐτός προέρχεται, καλοῦντες πάντας ὑμᾶς εἰς τόν καλόν ἀγῶνα τῆς οἰκοδομῆς ἑνός πολιτισμοῦ εἰρήνης καί καταλλαγῆς, εἰς τόν ὁποῖον ὁ ἄνθρωπος θά βλέπῃ εἰς τό πρόσωπον τοῦ συνανθρώπου του τόν ἀδελφόν καί τόν φίλον καί ὄχι τόν ἐπίβουλον καί τόν ἐχθρόν, καί ὑπενθυμίζοντες εἰς ὑμᾶς πάντας, ἀδελφοί καί τέκνα, ὅτι τά Χριστούγεννα εἶναι καιρός αὐτογνωσίας καί εὐχαριστίας, ἀποκαλύψεως τῆς διαφορᾶς μεταξύ Θεανθρώπου καί «ἀνθρωποθεοῦ», συνειδητοποιήσεως τοῦ «μεγά-λου θαύματος» τῆς ἐν Χριστῷ ἐλευθερίας καί τῆς ἰάσεως τοῦ «μεγάλου τραύματος» τῆς ἀλλοτριώσεως ἀπό τόν Θεόν, κλίνομεν εὐλαβῶς τό γόνυ ἐνώπιον τῆς κρατούσης ἐν ταῖς ἀγκάλαις αὐτῆς τόν σαρκωθέντα Λόγον Θεομήτορος Μαριάμ, μεταφέροντες δέ πρός ὑμᾶς τήν εὐλογίαν τῆς Μητρός Ἁγίας τοῦ Χριστοῦ Μεγάλης Ἐκκλησίας, εὐχόμεθα αἴσιον, ὑγιηρόν, εὔκαρπον, εἰρηνικόν καί εὐφρόσυνον τόν ἐπερχόμενον νέον ἐνιαυτόν τῆς χρηστότητος τοῦ Κυρίου.


Χριστούγεννα ‚βκγ’

  † Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν

1. Εἰς τήν Θείαν Λειτουργίαν, ΙΒ’, PG 150, 392D.

2. Περί τῆς ἐν Χριστῷ ζωῆς, ΣΤ΄, PG 150, 680C.

3. Βλ. Ματθ, ε’, 44.

4. Ἐφεσ. στ’, 15.

5. § 42, 43 καί 44.