🇺🇦 Послання з нагоди Індикту 2026

 

No. Прот. 668

 

+ Варфоломій,

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму,
і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви –

Благодать, мир і милість від Творця всього творіння,

Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.

* * *

 

Преосвященні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,

Милістю Божою, Подателя всіх благ, ми сьогодні вступаємо в новий церковний рік, шануючи та святкуючи в псалмах, гімнах і піснях духовних на його початку «День молитви за захист природного середовища».

Сучасна багатовимірна екологічна криза – це криза людської свободи, релігії та філософії людини, її етики й культури. Їй передує «погана зміна» нашої свободи, наше відрізання й відчуження від Джерела Життя, а вже потім – поведінка, що руйнує природне середовище. Ми відчуваємо глибоку вдячність за те, що новаторські ініціативи та втручання Вселенського Патріархату, які безперервно тривають від 1989 року донині, не лише виявили духовний вимір екологічної проблеми, а й відкрили нові шляхи та перспективи для її вирішення. Екологічні конференції, відповідні міжхристиянські та міжрелігійні діалоги, конкретні пропозиції Великої Церкви щодо екологічних питань, посилання на соціальні виміри та наслідки екологічної кризи та інші подібні речі становлять потужну екологічну пропозицію з акцентом на нагальній потребі «коперниканського повороту» в розумінні ідеї поступу та ставлення людства до природи, а також у способі дії факторів політики, економіки й соціального життя, Церков і релігій, науки, техніки та освіти нового покоління.

Ми продовжимо, працею та словом, просування екологічної пропозиції Святої Великої Христової Церкви, екофільного динамізму євхаристичних, аскетичних та доксологічних стосунків із творінням, завжди підкреслюючи, що для прояснення справжнього екологічного послання нашої православної віри й традиції, на благо «всеблагого» творіння, необхідна ретельна богословська робота.

Ми впевнені, що висвітлення релігійних та етичних вимірів екологічної загрози призведе до усвідомлення ключової важливости «екологічної відповідальности». Зрештою, людина мусить перестати діяти так, ніби вона не знає, і остаточно відкинути ілюзію, що планета Земля здатна нескінечно долати антропогенне навантаження й катастрофи, а природа має невичерпну силу оновлюватися. Етос відповідальности за захист природного середовища має виявлятися на глобальному, національному, місцевому та особистому рівнях. Ми ще раз наголошуємо, що розвиток екологічної відповідальности є «категоричним імперативом» для людства перед обличчям найбільшої загрози, з якою воно покликане протистояти протягом усього свого історичного шляху.

Цілком очевидно, що з панівною антропологічною моделлю, яку уособлює «нерозумний багач» з Євангелія (Луки 12:17-21), з його словами: «Я збудую великі комори, і туди зберу все добро моє та майно моє» та «Душе, маєш багато добра, закладеного на багато років; заспокоюйся, їж, пий та веселися», людство підриває власне майбутнє й руйнує свій «дім». «Гріхи сучасности» людства створили та продовжують створювати нові поділи та розбіжності між людиною і природою. Сучасна «людина-бог» наполягає на геоциді, ігноруючи заходи та обмеження в ім’я геополітичних планів та економічних інтересів, споживацтва й задоволення по суті ненаситних потреб, а ще глибше – через внутрішні емпіричні та ціннісні переосмислення. Наслідки глобального панування волі маніпулювати, інструменталізувати та експлуатувати природу будуть трагічними для життя на нашій планеті.

Нещодавнє прийняття та офіційне встановлення християнським світом 1 вересня як Дня захисту природного середовища, набуває сьогодні особливого значення – як символ і як практичне сприяння єдности християн. Ба більше, прославляння «Творця всього творіння» на початку церковного року в нашій літургійній традиції є цінною спадщиною, запрошенням і закликом поважати творіння, яке страждає в результаті наслідків неналежного нападу, спричиненого людиною.

Найшановніші браття та улюблені чада,

Повага до основних підвалин екологічної цивілізації здатна зупинити екодеструктивні тенденції та відкрити «екологічну вулицю з одностороннім рухом» сталого розвитку. У більш загальному сенсі, людству потрібен консенсус щодо ядра спільних фундаментальних цінностей, які у світі розривів і поляризації слугуватимуть компасом на шляху до майбутнього. Віссю цієї гідної цілісности вважається принцип солідарности як чинник співвідповідальности, діалогу та щирої взаємности, разом із колективною відповідальністю за захист навколишнього середовища. Як практична повага до святости людської особистости, так і турбота про цілісність творіння є, з християнської точки зору, життєво важливими виявами євхаристійної реалізації Церкви та покликання людини стати «священником» творіння.

У цьому дусі, бажаючи вам миру та плодотворности в добрих і приємних справах у новому церковному році, ми закликаємо всіх вас, — через заступництво та молитву Пресвятої Богородиці «Паммакаристи» (Всеблаженної), чию всесвяту ікону ми шанобливо зберігаємо у всечесному патріаршому храмі, і чиїми «устами, серцем і волею» ми цілуємо, — благодать і милість Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, чиє всесвяте ім’я благословенне і прославлене нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

1 вересня 2026 р.

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитвеник перед Богом за всіх Вас

🇧🇬 Послание за Индикта 2026

 

Прот. номер 668

† ВАРТОЛОМЕЙ

ПО МИЛОСТ БОЖИЯ АРХИЕПИСКОП НА КОНСТАНТИНОПОЛ -

НОВИЯ РИМ И ВСЕЛЕНСКИ ПАТРИАРХ

С ЦЯЛОТО ЦЪРКОВНО ИЗПЪЛНЕНИЕ ДА Е БЛАГОДАТ, МИР И МИЛОСТ

ОТ ТВОРЕЦА НА ЦЯЛОТО ТВОРЕНИЕ -

ГОСПОДА БОГ И СПАСИТЕЛ НАШ ИИСУС ХРИСТОС

* * *

 

 

Високопреосвещенни и Преосвещенни братя Архиереи и благословени в Господа чада,

 

По благодатта на щедроподателя Бог днес встъпваме в новата църковна година, като с нейното начало отбелязваме и честваме с псалми, химни и духовни песнопения „Деня за молитва за опазване на природната среда“.

Съвременната всестранна екологична криза е криза на свободата на човека, на неговото религиозно и философско съзнание, на неговия етос и култура. Предшествана е от „злото изменение“ на свободата ни, от откъсването и отчуждаването ни от Извора на Живота, след което върви и разрушителното за природната среда човешко поведение. Изпитваме дълбока благодарност, че новаторските инициативи и действия на Вселенската патриаршия, предприемани непрестанно от 1989 г. до днес, не само разкриха духовните измерения на екологичния проблем, но и откриха нови пътища и перспективи за неговото преодоляване. Екологичните конференции, съответните междухристиянски и междурелигиозни диалози, конкретните предложения на Великата Христова църква по въпросите на околната среда, посочването на социалните измерения и последици от екологичната криза и други подобни инициативи изграждат една силна и цялостна екологична позиция. Тя поставя особен акцент върху неотложната необходимост от „коперников обрат“ в разбирането на идеята за прогреса и в отношението на човечеството към природата, както и в начина на действие на политическите, икономическите и обществените фактори, на Църквите и религиите, на науката и технологиите и на образованието на новото поколение.

Ще продължим, на дело и слово, да утвърждаваме екологичната позиция на Светата Христова Велика църква и нейния екологично ориентиран дух на евхаристийно, аскетично и славословно отношение към творението, като винаги подчертаваме, че е необходима задълбочена богословска работа за изясняване на автентичното екологично послание на нашата Православна вяра и традиция за благото на „твърде доброто“ творение.

Убедени сме, че разкриването на религиозните и нравствени измерения на екологичната заплаха ще доведе до осъзнаването на основополагащото значение на „екологичната отговорност“. В крайна сметка човекът трябва да престане да действа така, сякаш не знае какво върши, и окончателно да отхвърли заблудата, че планетата Земя може безкрайно да понася причиняваните от човека обременявания и разрушения и че природата има способността да се възстановява сама. Етосът на отговорността за опазване на природната среда трябва да се проявява на глобално, национално, местно и лично равнище. Отново и отново подчертаваме, че развитието на екологична отговорност е „категоричен императив“ за човечеството пред лицето на най-голямата заплаха, с която то е било призвано да се справи в целия ход на своята история.

Съвсем очевидно е, че когато господства антропологичният модел, представен в Евангелието от „безумния богаташ“ (Лука 12:17–21), който казва: „Ще съборя житниците си и ще съградя по-големи, и там ще събера всичките си храни и благата си, и ще кажа на душата си: „Душо, имаш много блага, приготвени за много години; почивай си, яж, пий и се весели“, човечеството подкопава собственото си бъдеще и унищожава своя „дом“. „Новите грехове“ на човечеството са създали и продължават да създават нови разделения и разриви между човека и природата. Съвременният „човекобог“ упорства в геоцида (изтреблението на природата), пренебрегва всякакви мерки и граници в името на геополитически планове и икономически интереси, на консуматорството и на задоволяването на ненаситни по същество потребности, но и поради – което е още по-съществено – вътрешни светогледни и ценностни промени. Последиците от глобалното господство на стремежа за манипулиране, използване и експлоатиране на природата ще бъдат трагични за живота на нашата планета.

Все по-широкото приемане и официалното утвърждаване в християнския свят на 1 септември като Ден за опазване на природната среда придобива днес особена тежест като символ и практическо утвърждаване на единството на християните. От друга страна, славославенето на „Твореца на цялото творение“ в началото на индикта, залегнало в нашата литургична традиция, представлява драгоценно духовно наследство - като призив и насърчение към уважение към творението, което понася последиците от неподобаващото човешко посегателство.

 

Всечестни братя и възлюбени чада,

 

Зачитането на основните стълбове на екологичната култура може да възпре разрушителните за природата тенденции и да открие „екологичния еднопосочен път“ към устойчиво развитие. В по-общ план човечеството се нуждае от съгласие около едно общо ядро от основополагащи ценности, което в един свят на разриви и поляризации да служи като компас по пътя към бъдещето. За ос на тази ценностна система считаме принципа на солидарността като основа на споделената отговорност, диалога и искрената взаимност, заедно с колективната отговорност за опазването на природната среда. Както практическото уважение към светостта на човешката личност, така и грижата за целостта на творението представляват от християнска гледна точка жизненоважни прояви на евхаристийното осъществяване на Църквата и на призванието на човека да стане „свещеник“ на творението.

В този дух, като ви пожелаваме новата църковна година да бъде благополучна и плодотворна откъм добри и богоугодни дела, призоваваме над всички вас, по молитвите и застъпничеството на Пресвета Богородица Паммакариста (Всеблажена), чиято пресвята икона благоговейно пазим в Свещения Патриаршески храм и пред която се покланяме „с уста и със сърце и с желание“, благодатта и милостта на Господа, Бог и Спасител наш Иисус Христос, Чието пресвято име да бъде благославяно и прославяно сега и винаги и во веки веков. Амин!

 

1 септември 2026 г.

Константинополският

горещ молитствувател пред Бога за всички вас

🇷🇺 Послание об Индикте 2026

Номер протокола 668

 

+ В А Р Ф О Л О М Е Й

МИЛОСТЬЮ БОЖИЕЙ АРХИЕПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ,

НОВОГО РИМА И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ

ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ БЛАГОДАТЬ, МИР И МИЛОСТЬ

ОТ СОЗДАТЕЛЯ ВСЕГО ТВОРЕНИЯ ГОСПОДА

И БОГА И СПАСА НАШЕГО ИИСУСА ХРИСТА

* * *

 

Преосвященнейшие и Боголюбивые братья иерархи и благословенные чада о Господе!

Благодатию благоподателя Бога мы вступаем сегодня в новый церковный год, чествуя и празднуя его во псалмах и гимнах и духовных песнопениях, в самом начале его отмечая «День молитвы о защите природной среды».

Многосторонний современный экологический кризис есть кризис человеческой свободы, религии и философии, этики и культуры. Ему предшествует «пагубное искажение» нашей свободы, наш отрыв и отчуждение от Источника Жизни, следствием чего является разрушительный по отношению к природной среде образ действия. Мы испытываем глубокую благодарность за то, что новаторские инициативы и действия Вселенского Патриархата, непрерывно предпринимаемые с 1989 года по сей день, не только раскрыли духовные аспекты экологической проблемы, но и открыли новые пути и перспективы ее решения. Экологические конференции, соответствующие межхристианские и межрелигиозные диалоги, конкретные предложения Великой Церкви по вопросам окружающей среды, обращение к социальным измерениям и последствиям экологического кризиса и многое другое формируют весомую экологическую программу. Она делает упор на настоятельной необходимости «коперниканской революции» в восприятии идеи прогресса и в отношении человечества к природе, а также в том, как, какое влияние оказывают политические, экономические и общественные факторы, Церкви и религии, науки и технологии, и воспитание нового поколения.

Мы продолжим — и делом, и словом — продвигать экологическую инициативу Святой Великой Церкви Христовой и экофильный динамизм евхаристического, аскетического и литургического отношения к творению, неизменно подчёркивая необходимость тщательной богословской работы для разъяснения подлинного экологического посыла нашей православной веры и традиции — во благо «доброго зело» творения.

Мы убеждены, что освещение религиозных и этических аспектов экологической угрозы приведет к осознанию ключевого значения «экологической ответственности». Наконец, человек должен перестать действовать так, словно он ничего не знает, и окончательно отбросить иллюзию, будто планета Земля способна бесконечно выдерживать бремена и катастрофы, порождаемые человеком, а природа якобы обладает способностью к самовосстановлению. Моральная ответственность за защиту окружающей среды должна найти своё выражение на глобальном, национальном, местном и личном уровнях. Мы вновь подчёркиваем: формирование экологической ответственности является «категорическим императивом» для человечества перед лицом величайшей угрозы, с которой ему когда-либо приходилось сталкиваться на протяжении всей своей истории.

Очевидно, что, следуя господствующей антропологической модели, — олицетворением которой служит евангельский «богач-безумец» (Лк. 12:17–21), который говорил: «построю большие житницы и соберу туда весь хлеб мой и всё добро мое», и «душа! много добра лежит у тебя на многие годы: покойся, ешь, пей, веселись», — человечество подрывает своё будущее и разрушает свой «дом». «Новейшие грехи» человечества породили — и продолжают порождать — новые разделения и разлады между человеком и природой. Современный «человекобог» продолжает разрушение Земли, переходя все меры и пределы ради геополитических планов, экономических интересов, потребительства и удовлетворения, по сути – ненасытных аппетитов, а также — и более того — вследствие внутреннего переворота в мировосприятии и системе ценностей. Последствия глобального господства желания манипулировать природой, превратить ее в инструмент и эксплуатировать ее, — будут трагическими для жизни на нашей планете.

Принятие и официальное установление христианским миром 1 сентября Днем защиты окружающей среды приобретает сегодня особый вес как символ и практическое свидетельство единства христиан. Более того, прославление «Всея твари Содетеля», совершаемое в нашей литургической традиции в начале церковного года (индикта), представляет собой многоценное наследие, служащее призывом и увещеванием уважать творение, которое несет на себе последствия антропогенных посягательств.

Честнейшие братья и возлюбленные чада!

Соблюдение основополагающих принципов экологической цивилизации способно остановить разрушительные для окружающей среды тенденции и открыть «экологическую бесповоротную стезю» к жизнеспособному развитию. В более широком смысле – человечеству необходим некий стержень общих фундаментальных ценностей, который в раздираемом противоречиями и поляризацией мире служил бы компасом на пути в будущее. Осью этой системы ценностей является принцип солидарности — как фактор совместной ответственности, диалога и искренней взаимности, — вместе со всеобщей заботой за сохранение природной среды. Действительное уважение к священному достоинству человеческой личности, как и забота о целостности творения представляют собой, с христианской точки зрения, проявление в самой жизни евхаристической реальности Церкви и призвания человека стать «иереем» творения.

В этом духе, желая вам благополучного и плодотворного в благих и угодных Богу делах нового церковного года, мы призываем на всех вас — по ходатайству Пресвятой Богородицы «Всеблаженной», чью всесвятую икону мы благоговейно храним в Патриаршем Храме, лобызая ее «устами, сердцем и волею», — благодать и милость Господа и Бога и Спаса нашего Иисуса Христа, Его же пресвятое Имя да будет благословенно и препрославленно ныне и присно и в бесконечные веки. Аминь!

 

1 сентября 2026 года

Константинопольский

пламенный к Богу молитвенник о всех вас

ENG Message of Indictos 2026

 

Prot. No. 668

 

† B A R T H O L O M E W

BY THE MERCY OF GOD

ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE–NEW ROME
AND ECUMENICAL PATRIARCH

GRACE, PEACE, AND MERCY
UNTO THE ENTIRE PLENITUDE OF THE CHURCH
FROM THE FASHIONER OF ALL CREATION

OUR LORD AND GOD AND SAVIOUR JESUS CHRIST

* * *

 

 

Most Reverend and Right Reverend Brother Hierarchs, and blessed children in the Lord,

           

By the grace of God, the giver of all good things, we enter today into the new ecclesiastical year, honouring and celebrating at its commencement, in psalms and hymns and spiritual songs, the “Day of Prayer for the Protection of the Natural Environment.”

The multidimensional contemporary ecological crisis is a crisis of human freedom, of our religion and philosophy, of our ethos and our culture. What comes first is the "harmful alteration” of our freedom — our severance and alienation from the Source of Life; what follows is conduct destructive of the natural environment. We feel profound gratitude that the pioneering initiatives and interventions of the Ecumenical Patriarchate, carried out without interruption since 1989 have not only revealed the spiritual aspects of the ecological problem, but have also opened new paths and prospects for addressing it. The ecological symposia, the related inter-Christian and interreligious dialogues, the specific recommendations of the Great Church concerning environmental matters, the emphasis placed upon the social dimensions and consequences of the ecological crisis, and other such efforts together constitute a robust environmental proposal, which emphasizes the imperative need for a “Copernican Turn” in our understanding of the idea of progress and in humanity’s attitude towards nature, as well as in the actions of those engaged in political, economic, and social life, of the Churches and religions, of science and technology, and of those responsible for the education of the younger generation.

We shall continue, in word and deed, to promote the ecological vision of the Holy Great Church of Christ and the eco-friendly dynamism of the eucharistic, ascetic, and doxological relationship with creation, always underscoring that careful theological work is needed for the elucidation of the authentic ecological message of our Orthodox faith and tradition, for the benefit of creation, which is “very good.”

We are convinced that highlighting the religious and ethical dimensions of the ecological threat will lead to an awareness of the pivotal importance of “ecological responsibility.” Humanity must at last cease acting as though it does not know and definitively cast aside the illusion that planet Earth can in perpetuity withstand the burdens and destruction caused by human activity, or that nature has the power to renew itself of its own accord. The ethos of responsibility for the protection of the natural environment must find expression at the global, national, local, and personal levels. We reiterate once again that the cultivation of ecological responsibility is a “categorical imperative” for humanity as it confronts the greatest threat it has ever been called to face throughout the entire course of its history.

It is abundantly clear that, so long as the dominant anthropological model is represented by the “foolish rich man” of the Gospel (Luke 12:17–21), with his declaration, “I will pull down my barns and build greater; and there I will store all my crops and my goods,” and his words, “Soul, you have many goods laid up for many years; take your ease, eat, drink, and be merry,” humanity will continue to undermine its future and annihilate its own “home.” The “sins of modernity” have created—and continue to create—new divisions and ruptures between humanity and nature. The contemporary “man-god” persists in geocide, disregarding every measure and limit in the name of geopolitical designs and economic interests, of consumerism and of the satisfaction of essentially insatiable needs, but also, on a deeper level, because of an overturning of inner lived experience and values. The consequences of the global dominance of the desire to manipulate, instrumentalize, and exploit nature will prove to be tragic for life on our planet.

The growing acceptance and official establishment of 1 September as the Day for the Protection of the Natural Environment throughout the Christian world bears particular significance today as a symbol and practical promotion of the unity of Christians. Moreover, the glorification of the “Fashioner of all creation” at the beginning of the Indiction in our liturgical tradition constitutes a precious inheritance, as an invitation and exhortation to respect creation, which suffers the consequences of an unseemly, human-caused assault.

 

Most Honourable Brethren and dearly beloved children,

 

Respect for the core pillars of ecological civilization can restrain environmentally destructive tendencies and open the “sole ecological path,” that of sustainable development. More broadly, humanity needs to reach agreement upon a body of common fundamental values which, in a world marked by conflict and polarization, will serve as a compass for the journey towards the future. We regard the principle of solidarity as the central axis of this body of values: solidarity as a source of shared responsibility, dialogue, and sincere reciprocity, together with collective responsibility for the protection of the natural environment. Respect in practice for the sacredness of the human person and care for the integrity of creation are, from a Christian perspective, vital manifestations of the eucharistic realisation of the Church and of human being’s call to become the “priest” of creation.

In this spirit, as we pray that the new ecclesiastical year may be favourable and fruitful in works that are good and pleasing to God, we invoke upon all of you, through the intercessions and mediation of the Most-Holy Theotokos Pammakaristos—whose most sacred icon we reverently keep in the Venerable Patriarchal Church and embrace “with mouth and heart and will”—the grace and mercy of our Lord and God and Saviour Jesus Christ, Whose All-Holy Name be blessed and glorified, now and ever, and unto the endless ages. Amen!

 

1 September 2026

† Bartholomew of Constantinople

Your fervent supplicant before God

PT Mensagem de Indiktu 2026

 

Prot. Nº 668

† B A R T O L O M E U

PELA MISERICÓRDIA DE DEUS

ARCEBISPO DE CONSTANTINOPLA – NOVA ROMA

E PATRIARCA ECUMÊNICO.

GRAÇA, PAZ E MISERICÓRDIA

A TODA A PLENITUDE DA IGREJA

DO ARTÍFICE DE TODA A CRIAÇÃO

NOSSO SENHOR JESUS CRISTO, DEUS E SALVADOR

* * *

 

Excelentíssimos e Reverendíssimos Irmãos Hierarcas, e abençoados filhos no Senhor,

 

Pela graça de Deus, doador de todo bem, entramos hoje no novo ano eclesiástico, honrando e celebrando, em seu início, com salmos, hinos e cânticos espirituais, o “Dia de Oração pela Proteção do Meio Ambiente Natural”.

A crise ecológica contemporânea, multidimensional, é uma crise da liberdade humana, da nossa religião e filosofia, do nosso ethos e da nossa cultura. O que vem primeiro é a “alteração nociva” da nossa liberdade — nossa ruptura e alienação da Fonte da Vida; o que se segue é uma conduta destrutiva do meio ambiente natural. Sentimos profunda gratidão pelo fato de que as iniciativas e intervenções pioneiras do Patriarcado Ecumênico, realizadas ininterruptamente desde 1989, não apenas tenham revelado os aspectos espirituais do problema ecológico, mas também tenham aberto novos caminhos e perspectivas para enfrentá-lo. Os simpósios ecológicos, os diálogos inter cristãos e inter-religiosos a eles relacionados, as recomendações específicas da Grande Igreja sobre questões ambientais, a ênfase colocada nas dimensões e consequências sociais da crise ecológica e outros esforços semelhantes constituem, em conjunto, uma sólida proposta ambiental, que enfatiza a necessidade imperativa de uma “Virada Copernicana” em nossa compreensão da ideia de progresso e na atitude da humanidade em relação à natureza, bem como nas ações daqueles que atuam na vida política, econômica e social, das Igrejas e religiões, da ciência e da tecnologia e dos responsáveis pela educação das novas gerações.

Continuaremos, em palavra e ação, a promover a visão ecológica da Santa Grande Igreja de Cristo e o dinamismo ecológico da relação eucarística, ascética e doxológica com a criação, sublinhando sempre que é necessário um cuidadoso trabalho teológico para a elucidação da autêntica mensagem ecológica da nossa fé e tradição ortodoxas, em benefício da criação, que é “muito boa”.

Estamos convencidos de que a valorização das dimensões religiosas e éticas da ameaça ecológica conduzirá à consciência da importância fundamental da “responsabilidade ecológica”. A humanidade deve finalmente deixar de agir como se não soubesse e abandonar definitivamente a ilusão de que o planeta Terra pode suportar perpetuamente os encargos e a destruição causados pela atividade humana, ou de que a natureza tenha o poder de se renovar por si mesma. O ethos da responsabilidade pela proteção do meio ambiente natural deve encontrar expressão nos níveis global, nacional, local e pessoal. Reiteramos, uma vez mais, que o cultivo da responsabilidade ecológica é um “imperativo categórico” para a humanidade, enquanto enfrenta a maior ameaça que já foi chamada a enfrentar ao longo de toda a sua história.

É abundantemente claro que, enquanto o modelo antropológico dominante for representado pelo “rico insensato” do Evangelho (Lucas 12,17–21), com sua declaração: “Derrubarei meus celeiros e construirei maiores; e ali armazenarei todas as minhas colheitas e os meus bens”, e suas palavras: “Alma, tens muitos bens acumulados para muitos anos; descansa, come, bebe e alegra-te”, a humanidade continuará a minar o seu futuro e a aniquilar a sua própria “casa”. Os “pecados da modernidade” criaram - e continuam a criar - novas divisões e rupturas entre a humanidade e a natureza. O “homem-deus” contemporâneo persiste na morte da natureza, desconsiderando toda medida e limite em nome de projetos geopolíticos e interesses econômicos, do consumismo e da satisfação de necessidades essencialmente insaciáveis, mas também, em um nível mais profundo, por causa de uma inversão da experiência vivida e dos valores interiores. As consequências do domínio global do desejo de manipular, instrumentalizar e explorar a natureza serão trágicas para a vida em nosso planeta.

A crescente aceitação e o estabelecimento oficial do dia 1º de setembro como o Dia de Proteção do Meio Ambiente Natural em todo o mundo cristão assumem hoje particular significado como símbolo e promoção prática da unidade dos cristãos. Além disso, a glorificação do “Artífice de toda a criação” no início da Indicção, em nossa tradição litúrgica, constitui uma preciosa herança, como convite e exortação ao respeito pela criação, que sofre as consequências de uma agressão humana indecorosa.

Mui Honoráveis Irmãos e caríssimos filhos,

O respeito pelos pilares fundamentais da civilização ecológica pode conter as tendências destrutivas do meio ambiente e abrir o “único caminho ecológico”, o do desenvolvimento sustentável. De modo mais amplo, a humanidade precisa chegar a um acordo sobre um conjunto de valores fundamentais comuns que, em um mundo marcado pelo conflito e pela polarização, sirvam de bússola para a caminhada rumo ao futuro.

Consideramos o princípio da solidariedade como o eixo central desse conjunto de valores: solidariedade como fonte de responsabilidade compartilhada, diálogo e reciprocidade sincera, juntamente com a responsabilidade coletiva pela proteção do meio ambiente natural. O respeito prático pela sacralidade da pessoa humana e o cuidado pela integridade da criação são, de uma perspectiva cristã, manifestações vitais da realização eucarística da Igreja e do chamado do ser humano a tornar-se o “sacerdote” da criação.

Neste espírito, enquanto rezamos para que o novo ano eclesiástico seja favorável e fecundo em boas obras e agradáveis a Deus, invocamos sobre todos vós, por intercessão e orações da Santíssima Theotokos Pammakaristos - cujo sacratíssimo ícone veneramos na Venerável Igreja Patriarcal e abraçamos “com a boca, o coração e a vontade” - a graça e a misericórdia de nosso Senhor e Deus e Salvador Jesus Cristo, cujo Santíssimo Nome seja bendito e glorificado, agora e sempre, e pelos séculos sem fim.

Amém!

 

 

1º de setembro de 2026

† Bartolomeu de Constantinopla

Vosso fervoroso suplicante diante de Deus

ESP Mesanje de la Indicción 2026

 

Nº Prot. 668

 

† B A R T O L O M É

POR LA MISERICORDIA DE DIOS

ARZOBISPO DE CONSTANTINOPLA-NUEVA ROMA
Y PATRIARCA ECUMÉNICO

GRACIA, PAZ Y MISERICORDIA
PARA TODA LA PLENITUD DE LA IGLESIA
DEL HACEDOR DE TODA LA CREACIÓN,

NUESTRO SEÑOR, DIOS Y SALVADOR JESUCRISTO

 

* * *

 

Reverendísimos Hermanos Jerarcas y benditos hijos en el Señor:

 

Por la gracia de Dios, dador de todo lo bueno, entramos hoy en el nuevo año eclesiástico, honrando y celebrando en su comienzo, mediante salmos y cánticos espirituales, el “Día de Oración por la Protección del Medio Ambiente”.

 

La crisis ecológica contemporánea, con su carácter multidimensional, es una crisis de la libertad humana, de nuestra religión y de nuestra filosofía, de nuestra forma de ser y de nuestra cultura. La primera consecuencia es la “alteración dañina” de nuestra libertad, nuestra separación y alienación de la Fuente de la Vida; la segunda es una conducta que destruye el medio natural. Sentimos una profunda gratitud por el hecho de que las pioneras iniciativas del Patriarcado Ecuménico, llevadas a cabo de forma ininterrumpida desde el año 1989, no solo han revelado los aspectos espirituales del problema ecológico, sino que también han abierto nuevos caminos y perspectivas para atajarlo. Los simposios ecológicos, los diálogos intercristianos e interreligiosos sobre este tema, las recomendaciones concretas de la Gran Iglesia acerca de asuntos medioambientales, el hincapié en las dimensiones y las consecuencias sociales de la crisis ecológica y otros esfuerzos similares constituyen un propósito medioambiental sólido que pone el acento en la necesidad imperiosa de un “giro copernicano” en nuestra concepción de la idea de progreso y en la actitud de la humanidad hacia la naturaleza, así como en las acciones de todos los que están implicados en la vida política, económica y social, de las Iglesias y de las religiones, de la ciencia y la tecnología, y de los responsables de la educación de las jóvenes generaciones.

 

Seguiremos promoviendo de palabra y obra la visión ecológica de la Gran Iglesia de Cristo y el dinamismo ecológico de mantener una relación eucarística, ascética y doxológica con la creación, subrayando siempre que es necesario llevar a cabo un cuidadoso trabajo teológico para aclarar el auténtico mensaje ecológico de nuestra fe y tradición ortodoxas en beneficio de la creación, que es “muy buena”.

 

Estamos convencidos de que subrayar las dimensiones religiosas y éticas de la amenaza medioambiental producirá una mayor conciencia de la importancia fundamental de la “responsabilidad ecológica”. La humanidad debe de una vez dejar de actuar como si no supiera lo que está ocurriendo y desechar para siempre el engaño de que el planeta Tierra  puede soportar indefinidamente las cargas y la destrucción causadas por la actividad humana y de que la naturaleza tiene la capacidad de renovarse por sí sola. La responsabilidad de la protección del medio natural debe manifestarse a nivel mundial, nacional, local y personal. Reiteramos una vez más que el cultivo de la responsabilidad ecológica es un “imperativo categórico” para la humanidad, que se enfrenta a la mayor amenaza de toda su historia.

 

Está meridianamente claro que, mientras el modelo antropológico dominante sea el del “rico insensato” del Evangelio según Lucas (Lc 12,17-21), que declaraba: “Haré lo siguiente: derribaré los graneros y construiré otros más grandes, y almacenaré allí todo el trigo y mis bienes. Y entonces me diré a mí mismo: alma mía, tienes bienes almacenados para muchos años; descansa, come, bebe, banquetea alegremente”, la humanidad seguirá socavando su futuro y aniquilando su propio “hogar”. Los “pecados de la modernidad” han creado -y siguen creando- nuevas divisiones y rupturas entre la humanidad y la naturaleza. El “hombre-dios” contemporáneo insiste en practicar un “geocidio” al rechazar cualquier mesura o límites en nombre de los designios geopolíticos y los intereses económicos, del consumismo y de la satisfacción de necesidades esencialmente insaciables, provocando al mismo tiempo -y a un nivel más profundo- el derrumbe de la experiencia vivida y los valores interiores. Las consecuencias del dominio mundial del deseo de manipular, instrumentalizar y explotar la naturaleza demostrarán ser trágicas para la vida en nuestro planeta.

 

La aceptación cada vez mayor y el establecimiento oficial del 1 de septiembre como Día para la Protección del Medio Ambiente en todo el mundo cristiano reviste hoy una importancia particular como símbolo y hecho concreto en la promoción de la unidad de los cristianos; es más, la glorificación del “Hacedor de toda la Creación” al comienzo de la Indicción en nuestra tradición litúrgica constituye un patrimonio precioso como invitación y exhortación al respeto de la creación, que sufre las consecuencias de un ataque indecoroso causado por el ser humano.

 

Honorabilísimos Hermanos y queridos hijos:

 

          El respeto de los pilares fundamentales de la civilización ecológica puede limitar las tendencias destructivas del medio ambiente y abrir paso al “único camino ecológico posible”: el del desarrollo sostenible. De un modo más general, la humanidad necesita alcanzar un acuerdo acerca de cuáles deben ser los valores comunes fundamentales que, en un mundo marcado por el conflicto y la polarización, sirvan de brújula para el camino que tenemos por delante. Consideramos que el principio de solidaridad es el eje central de dichos valores: la solidaridad como fuente de responsabilidad común, diálogo y reciprocidad sincera, junto con una responsabilidad colectiva de la protección del medio natural. El respeto en la práctica de la sacralidad de la persona humana y el cuidado de la integridad de la creación son, desde el punto de vista cristiano, manifestaciones vitales de la realización eucarística de la Iglesia y de la llamada del ser humano a convertirse en “sacerdote” de la creación.

 

          En este espíritu, oramos por que el nuevo año eclesiástico sea propicio y fructífero en buenas obras agradables a Dios, e invocamos sobre todos vosotros, por la intercesión y mediación de la Santísima Madre de Dios “Pammakáristos”, cuyo sacratísimo icono custodiamos con reverencia en la Venerable Iglesia Patriarcal y abrazamos “con nuestros labios, corazón y mente”, la gracia y la misericordia de nuestro Dios y Salvador Jesucristo, cuyo Santísimo Nombre sea bendito y glorificado, ahora y siempre y por los siglos de los siglos. Amén.

 

1 de septiembre de 2026

† Bartolomé de Constantinopla

Fervoroso suplicante por vosotros ante Dios