PATRIARCHAL ENCYCLICAL FOR HOLY PASCHA 2020

† B A R T H O L O M E W

BY GOD’S MERCY 

ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE-NEW ROME 

AND ECUMENICAL PATRIARCH

TO THE PLENITUDE OF THE CHURCH: MAY THE GRACE, PEACE AND MERCY 

OF CHRIST RISEN IN GLORY BE WITH YOU ALL

* * *

Dearest brother Hierarchs and beloved children in the Lord,

Having arrived at Holy Pascha and becoming partakers of the joy of the Resurrection, we praise the Lord of glory, who trampled down death by death and resurrected with Him the entire race of Adam, opening for us all the gates of paradise.

The splendid Resurrection of Christ is the confirmation that what prevails in the life of the world is not death, but the Savior who abolished the dominion of death. Formerly known to us as the Word without flesh and subsequently as the Word who assumed flesh for us on account of love for humankind, who died as man and was risen with might as God, He is the Savior who will come again in glory to fulfil the Divine Economy.

The mystery and experience of the Resurrection constitutes the core of the ecclesiastical life. The radiant worship, the sacred mysteries, the life of prayer, fasting and ascesis, pastoral ministry and good witness in the world – all of these emanate the fragrance of Paschal joy. The life of the faithful in the Church is a daily Pascha, “a joy from above,” “the joy of salvation,” as well as the “salvation as joy.”[1]

This is why the services of Holy and Great Week are not gloomy but filled with the victorious power of the Resurrection. There, we discover that the Cross does not have the last word in the plan for the salvation of humankind and the world. This is foreshadowed already on the Saturday of Lazarus. The raising from the dead of Christ’s intimate friend is a prefigurement of the “common resurrection.” The hymn “Today is hung upon the wood [of the Cross]” comes to a climax in the invocation “Show us, too, your glorious Resurrection.” Before the Epitaphios, we chant “I magnify your Passion, I praise your burial, together with your Resurrection.” And during the Paschal service, we resoundingly declare the true meaning of the Cross: “For behold, through the Cross, joy has come into the whole world.”

The “chosen and holy day” of Pascha is the dawn of the “eighth day,” the first-fruit of the “new creation.” The experience of our own resurrection, the great “miracle of my salvation.”[2] It is the lived affirmation that the Lord suffered and was led to death for our sake and that He rose from the dead for us “foreshadowing for us the resurrection for boundless ages.”[3] Throughout the Paschal period, we hymn with unparalleled poetry the anthropological meaning of the resplendent Resurrection of Christ, the Passover of humankind from slavery to genuine freedom, “the progression and ascension from below to the above and to the promised land.”[4] This salvific renewal in Christ is realized in the Church as a dynamic extension of the Eucharistic ethos in the world, as “speaking the truth in love,” as synergy with God for the transfiguration of the world, so that the world may be rendered an image of the fullness of the final revelation of the divine love in the Kingdom of the last times. Living in the risen Lord means proclaiming the Gospel “to the ends of the earth,” in the manner of the Apostles; it is the witness in practice of the grace that has appeared and the expectation of the “new creation,” where “death shall be no more, neither shall there be mourning nor crying nor pain any more.” (Rev. 21.4)

Faith in the Resurrection of Christ and in our own co-resurrection does not deny the painful presence of death, pain and the cross in the life of the world. We do not suppress the harsh reality or secure for ourselves, through faith, a psychological assurance before death. However, we know that the present life is not life in its entirety, that here we are “sojourners,” that we belong to Christ and that we are journeying to His eternal Kingdom. The presence of pain and death, no matter how tangible these may be, does not constitute the ultimate reality. That lies in the definitive abolition of death. In the Kingdom of God there is neither pain nor death, but never-ending life. “Before your precious Cross,” we chant, “death is terrifying for human beings; but after your glorious Passion, humankind is terrifying for death.”[5] Faith in Christ grants us power, perseverance and patience to endure trials. Christ is the one who “heals us from every illness and delivers us from death.” He is the one who has suffered for us and has revealed to us that God is “always for us” and that God’s love for us belongs intrinsically to God’s truth. This hopeful voice of divine love is echoed in Christ’s words to the paralytic “take courage, my child” (Matt. 9.2) and to the woman with the issue of blood “take courage, daughter” (Matt. 9.22), in His words “take courage; I have overcome the world” (John 16.33) before the Passion, and to the imprisoned Apostle of the Gentiles, threatened by death, “take courage, Paul” (Acts 23.11).

The present pandemic of the novel coronavirus has demonstrated how fragile we are as human beings, how easily we are dominated by fear and despondency, how frail our knowledge and self-confidence appear, how antiquated the notion is that death comprises an event at the end of life and that forgetting or suppressing death is the proper way of dealing with it. Limit situations prove that we are incapable of handling our existence resolutely, when we believe that death is an invincible reality and insurmountable boundary. It is difficult to remain human without the hope of eternity. This hope lives in the hearts of all doctors, nurses, volunteers, donors and all those generously supporting their suffering brothers and sisters in a spirit of sacrifice, offering and love. In this indescribable crisis, they radiate resurrection and hope. They are the “Good Samaritans” that, at the risk of their own lives, pour oil and wine on wounds; they are the modern-day “Cyrenaeans” on the Golgotha of those lying in illness.

With these thoughts, most honorable Hierarchs and dearest children in the Lord, we glorify the name of the Risen Lord which is above all names, the source of life from His own light, who illumines the universe with the light of the Resurrection. And we pray to Him, the physician of our souls and bodies, who grants life and resurrection, that in His ineffable loving-kindness He may condescend to the human race, in order to grant us the precious gift of health and direct our steps on the straight ways, to vouchsafe the divine gift of our freedom in the world, foreshadowing its perfection in the heavenly Kingdom of the Father and of the Son and of the Holy Spirit.

Christ is Risen!

At the Phanar, Holy Pascha 2020

† Bartholomew of Constantinople

Your fervent supplicant to the Risen Lord

1.The Journals of Father Alexander Schmemann 1973-1983 (Crestwood, NY: St. Vladimir’s Seminary Press, 2000), 137.

2.Gregory the Theologian, On the Holy Pascha, PG 36.664.

3. Gregory Palamas, On the Holy Ascension, PG 151.277.

4.Gregory the Theologian, op. cit., 636

5. Doxastikon of the Vespers of September 27.

ПАТРИАРШЕЕ ОБРАЩЕНИЕ НА СВЯТУЮ ПАСХУ 2020

†В А Р Ф О Л О М Е Й

МИЛОСТЬЮ БОЖИЕЙ АРХИЕПИСКОП 

КОНСТАНТИНОПОЛЯ – НОВОГО РИМА 

И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ

ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ БЛАГОДАТЬ, МИЛОСТЬ И МИР 

ОТ  ПРЕСЛАВНО ВОСКРЕСШЕГО ХРИСТА

***

Возлюбленные  братья Иерархи и любимые чада о Господе,

Достигнув Святой Пасхи и становясь причастниками радости Воскресения, мы воспеваем смертию смерть поправшего Господа славы, совоскресившего с Собою весь род Адама и открывшего всем нам райские врата.

Светоносное Восстание Христово является подтверждением того, что в жизни мира преобладает не смерть, а упразднивший державу смерти Спаситель, знаемый прежде как Слово бесплотное, затем же как воплотившееся нас ради по человеколюбию, умершее же как человек и восставшее со властью как Бог, как вновь Грядущий со славою во исполнение Божественной Икономии.

Таинство и опыт Воскресения является сердцевиной церковной жизни. Светозарное служение, священные таинства, молитвенная жизнь, пост и подвиг, пастырское служение и доброе свидетельство в мире — все это издаёт благоухание Пасхальной радости. Жизнь верных в Церкви есть каждодневная Пасха, «радость свыше», «радость спасения», но и «спасение как радость»[1].

Таким образом, последования Святой и Великой Седмицы не удручающие, а исполнены победоносной силы Воскресения. В этом проявляется то, что последнее слово не за Крестом в плане спасения человека и мира. Это провозвещается уже в Лазареву Субботу. Восcтание из мертвых наиближайшего друга Христова есть прототип «общего воскресения». «Днесь висит на древе» увенчивается призыванием «Покажи нам и славное Твое Воскресение». Пред Плащаницею мы воспеваем «Величаю Страсти Твоя, песнословлю и погребение Твое со Воскресением». И великим гласом провозглашаем на Пасхальном богослужении истинное значение Креста: «Се бо прииде Крестом радость всему миру».

«Нареченный и святый день» Пасхи есть восход «восьмого дня», начаток «нового творения», опыт нашего личного воскресения, великое «чудо нашего спасения»[2]. Это есть живое подтверждение того, что Господь пострадал и доведён до смерти нас ради и воскрес нас ради, «предустрояя нам воскресение во веки бесконечные»[3]. На протяжении всего Пасхального периода воспевается с беспрецедентной поэтичностью богочеловеческое понимание светоносного Воскресения Христова, переход человека из рабства в истинную свободу, «от дольнего к горнему в землю обетованную прохождения и восхождения»[4]. Это спасительное обновление во Христе осуществляется в Церкви как динамическая экспансия духа Евхаристии в мире, как «иствование в любви», как соработничество Богу через преображение мира, чтобы он стал образом полноты божественной любви, явленной в совершенстве, в эсхатологическом Царстве. Жизнь во Христе Воскресшем означает провозглашение Евангелия «до краев земли», по примеру Апостолов. Это есть действенное свидетельство о пришедшей благодати и о чаянии «нового творения», где «смерти не будет уже; ни плача, ни вопля, ни болезни уже не будет»[5].

Вера в Воскресение Христово и в наше личное совоскресение не упраздняет скорбное присутствие смерти, боли и креста в жизни мира. Мы не отстраняемся от жестокой реальности, не обеспечиваем для себя верою душевный комфорт пред лицом смерти. Однако мы осознаем, что нынешняя жизнь ещё не вся жизнь, что мы здесь «странники», что мы принадлежим Христу и совершаем путь к Его вечному Царству. Присутствие боли и смерти, как бы ни были они ощутимы, не составляет последнюю реальность, которая определённо упраздняет смерть. В Царствии Божием нет боли и смерти, но жизнь бесконечная. «Прежде Честнаго Креста Твоего, — поем мы, — страшна смерть человеком, по славней же Страсти страшен человек смерти»[6]. Вера во Христа даёт силу, стойкость и терпение перенести испытания. Христос — «всяку болезнь исцеляющий и от смерти избавляющий». Пострадавший нас ради открыл человекам, что Бог «присно за нас», что человеколюбие Его есть существенный атрибут Божественной Истины. Сей обнадёживающий глас Божественной любви звучит в словах Христа к расслабленному «дерзай, чадо» и ко кровоточивой жене «дерзай, дщерь»[7], и в словах «дерзайте, Я победил мир»[8] пред Своими Страстями, и в словах «дерзай, Павле» — к Апостолу языков, в темнице и под угрозой смерти.

Нынешняя эпидемия нового коронавируса показывает, насколько хрупок человек, как легко он поддаётся страху и отчаянию, насколько беспомощными оказываются его познания и самоуверенность, насколько отжившим является убеждение, что смерть по факту является концом жизни, и что забвение и отстранение от смерти есть правильный подход к ней. Ограничивающие обстоятельства показывают, что человек беспомощен уверенно управлять своим существованием, если верить, что смерть — непобедимая реальность и непреодолимый барьер. Трудно быть человеком без надежды на вечность. Эта надежда живет в сердцах всех врачей, медсестёр, добровольцев, доноров и во всех благородных умах, которые поддерживают своих страдающих братьев в духе жертвенности, самоотдачи и любви. В этом невообразимом кризисе они излучают воскресение и надежду. Это «Добрые Самаряне», кто, рискуя своими жизнями, «поливают раны маслом и вином»; они являются современными «Киренеями» при Голгофе тех, кто низвержен болезнью.

С этими мыслями, честнейшие братья и возлюбленные чада о Господе, прославим превыше всякого имени Воскресшего Господа, источающего жизнь Своим светом и просвещая всё светом Воскресения, молясь Ему, Целителю душ и телес, источающему жизнь и воскресение, чтобы по неисследимому Своему человеколюбию Он снизошёл к роду человеческому, даровал нам многоценный дар здравия и направил стопы наша на путь правый, удостоив нас богоданной свободы в мире, прообразуя совершенство ее в пренебесном Царстве Отца и Сына и Святого Духа.

Христос Воскресе! 

Фанар, Святая Пасха 2020

+ Константинопольский 

пламенный ко Христу Воскресшему

молитвенник о всех вас

1. The Journals of Father Alexander Schmemann 1973-1983 (Crestwood, NY: St. Vladimir’s Seminary Press, 2000), 137.

2. Свт. Григорий Богослов. Слово на Святую Пасху. — PG 36, 664.

3. Свт. Григория Палама. Слово на Вознесение. — PG 151, 277.

4. Свт. Григорий Богослов. Слово на Святую Пасху. — PG 36, 636.

5. Откр. 21, 4.

6. «Слава» на вечерне 26 сентября.

7.  Мф. 9, 2 и 22.

8. Ин. 16, 33.

Патріарше Послання На Святу Пасху 2020

+ ВАРФОЛОМІЙ


МИЛІСТЮ БОЖОЮ

АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ, НОВОГО РИМА

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ


ВСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ


БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА, ЩО ВОСКРЕС У СЛАВІ 

НЕХАЙ БУДЕ З ВАМИ

***

Возлюблені браття ієрархи та чада у Господі,

Дійшовши до Святої Пасхи і ставши причасниками радості Воскресіння, ми вихваляємо Господа слави, який смертю смерть подолав і воскресив разом з Ним ввесь рід Адама, відкривши для нас усіх ворота раю.

Світле Воскресіння Христове – це підтвердження того, що все те, що переважає в житті світу, – це не смерть, а Спаситель, який знищив панування смерті. Раніше відоме нам як Слово без плоті, а згодом як Слово, яке прийняло для нас плоть через любов до людства, яке померло як людина і воскресло з силою як Бог, є Спасителем, який знову прийде в славі, щоб виповнити Божественну ікономію.

Тайна та досвід Воскресіння є основою церковного життя. Світле богослужіння, священні таїнства, молитовне життя, піст і аскеза, пастирське служіння і добре свідчення у світі – все це розливає аромат пасхальної радості. Життя вірних у Церкві – це щоденна Пасха, «радість згори», «радість спасіння», а також «спасіння як радість»[1].

Ось чому служби Святого і Великого тижня не похмурі, але наповнені переможною силою Воскресіння. Там ми відкриваємо для себе, що Хрест не має останнього слова в плані спасіння людства та світу. Це вже передвіщає Лазарівська субота. Воскресіння з мертвих близького друга Христа – це передбачення «спільного воскресіння». Стихира «Сьогодні висить на дереві [Хреста]» доходить до кульмінаційного пункту у виклику «Покажи і нам, Твоє славне Воскресіння». Перед плащаницею ми співаємо: «Я величаю Твої страсті, славлю Твоє поховання разом із Твоїм Воскресінням». І під час пасхальної служби ми голосно виголошуємо справжній зміст Хреста: «Ось через Хрест радість прийшла у весь світ».

«Обраний і святий день» Пасхи – це світанок «восьмого дня», перший плід «нового творіння». Досвід власного воскресіння, велике «чудо мого спасіння»[2]. Це живе твердження, що Господь страждав і був приведений до смерті заради нас і що Він воскрес із мертвих для нас, «передвіщаючи для нас воскресіння на безмежні віки»[3]. Протягом Пасхального періоду ми оспівуємо з незрівнянною поезією антропологічний зміст світлого Воскресіння Христового, Пасху людства від рабства до справжньої свободи, «просування та сходження знизу вгору до обітованої землі»[4]. Це спасительне оновлення в Христі реалізується в Церкві як динамічне продовження євхаристійного етосу у світі, «промовляючи правду в любові», як синергія з Богом для перетворення світу, щоб світ міг бути образ повноти остаточного одкровення божественної любові у Царстві останніх часів. Жити у воскреслому Господі означає проголошувати Євангеліє «до кінців землі», як апостоли; це є свідчення на практиці проявленої благодаті та очікування «нового творіння», де «смерті вже не буде, ані плачу, ні ридання, ні болю більше не буде». (Об. 21:4)

Віра у Воскресіння Христове і у наше власне воскресіння не заперечує хворобливої ​​присутності смерті, болю та хреста в житті світу. Ми не замовчуємо сувору реальність і не застрахуємо для себе, через віру, психологічну впевненість перед смертю. Однак ми знаємо, що теперішнє життя – це не життя в цілому, що ми тут «приїжджі», що ми належимо до Христа і що прямуємо до Його вічного Царства. Наявність болю і смерті, якими б відчутними вони не були, не є остаточною реальністю. Вона полягає в остаточному скасуванні смерті. У Царстві Божому немає ні болю, ні смерті, але життя безконечне. «Перед Твоїм дорогоцінним Хрестом», – ми співаємо, «смерть страхітлива для людей; але після Твоїх славних Страстей, людство страхітливе для смерті»[5]. Віра в Христа дарує нам силу, наполегливість і терпіння переносити випробування. Христос є Тим, Хто «зцілює нас від кожної хвороби і позбавляє нас від смерті». Він страждав за нас і виявив нам, що Бог «завжди для нас» і що Божа любов до нас суттєво належить до істини Бога. Цей надійний голос божественної любові перегукується зі словами Христа до розслабленого: «будь сміливою, моя дитино» (Мф. 9:2) та до кровоточивої жінки: «будь сміливою, дочко» (Мф. 9:22), в Його словах перед Страстями: «Будьте сміливі, Я переміг світ» (Ів. 16:33), та до ув’язаного Апостола народів, якому загрожувала смерть: «будь сміливим, Павле» (Дії 23:11).

Нинішня пандемія нового коронавірусу виявила, наскільки ми крихкі, як люди, як легко в нас переважає страх і зневіра, наскільки слабкі наші знання та впевненість у собі, наскільки застаріла думка про те, що смерть є подією в кінці життя, і що забуття чи замовчування смерті – це правильний спосіб боротьби з нею. Крайні ситуації доводять, що ми не здатні рішуче керувати своїм існуванням, коли вважаємо, що смерть – це непереможна реальність і непереборна межа. Важко залишитися людиною без надії на вічність. Ця надія живе в серцях усіх лікарів, медсестер, добровольців, жертводавців і всіх тих, хто щедро підтримують своїх страждаючих братів і сестер у дусі жертви, дару та любові. У цій невимовній кризі, вони випромінюють воскресіння і надію. Вони – «добрі самаряни», які, ризикуючи власним життям, наливають на рану олію та вино; вони – сучасні «киринеянини» на Голгофі тих, хто лежать у хворобі.

Цими думками, чесні браття та возлюблені чада в Господі, ми прославляємо ім’я Воскреслого Господа, що понад усіма іменами, джерело життя від Його власного світла, який освітлює всесвіт світлом Воскресіння. І ми молимося до Нього, лікаря наших душ і тіл, який дарує життя і воскресіння, щоб Він у своїй невимовній любові та доброті міг поступитися людському роду, щоб дати нам дорогоцінний дар здоров’я і направити наші кроки на прямих шляхів – закріпити божественний дар нашої свободи у світі, передвіщаючи її досконалість у Небесному Царстві Отця і Сина і Святого Духа.

Христос воскрес!

Фанар, Свята Пасха 2020р.


+ Варфоломій Константинопольський,


Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.

1.Щоденники отця Олександра Шмемана 1973-1983 рр. (Крествуд, Нью-Йорк: Видавництво Свято-Володимирської Семінарії, 2000 р.), с. 137.

2. Григорій Богослов, На святу Пасху, PG 36.664.

3. Григорій Палама, На святе Вознесіння, PG 151.277.

4. Григорій Богослов, там же, 636.

5. Стихира на Слава вечірні 27 вересня.

ΠΑΤΡΙΑΡΧΙΚΗ ΑΠΟΔΕΙΞΙΣ ΕΠΙ Τῼ ΑΓΙΩι ΠΑΣΧΑ 2020

† Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕΩι ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ

ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ - ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ ΧΑΡΙΝ, ΕΙΡΗΝΗΝ ΚΑΙ EΛΕΟΣ

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝΔΟΞΩΣ ΑΝΑΣΤΑΝΤΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

* * *

Προσφιλέστατοι ἀδελφοί Ἱεράρχαι καί τέκνα ἐν Κυρίῳ ἀγαπητά,

Φθάσαντες τό Ἅγιον Πάσχα καί γινόμενοι κοινωνοί τῆς χαρᾶς τῆς Ἀναστά-σεως, ὑμνοῦμεν τόν πατήσαντα θανάτῳ τόν θάνατον Κύριον τῆς δόξης, τόν συνα-ναστήσαντα μεθ᾿ ἑαυτοῦ παγγενῆ τόν Ἀδάμ καί ἀνοίξαντα πᾶσιν ἡμῖν παραδείσου τάς πύλας.

Ἡ λαμπροφόρος Ἔγερσις τοῦ Χριστοῦ εἶναι ἡ διαβεβαίωσις ὅτι κυρίαρχος εἰς τήν ζωήν τοῦ κόσμου δέν εἶναι ὁ θάνατος, ἀλλά ὁ καταργήσας τό κράτος τοῦ θανάτου Σωτήρ, ὁ γνωριζόμενος τό πρότερον ὡς ἄσαρκος Λόγος, ὕστερον δέ ὡς ὁ δι᾿ ἡμᾶς, φιλανθρωπίας ἕνεκεν, σεσαρκωμένος, νεκρωθείς δέ ὡς ἄνθρωπος καί ἀναστάς κατ᾿ ἐξουσίαν ὡς Θεός, ὡς ὁ πάλιν Ἐρχόμενος μετά δόξης πρός πλήρωσιν τῆς Θείας Οἰκονομίας.

Τό μυστήριον καί τό βίωμα τῆς Ἀναστάσεως ἀποτελεῖ τόν πυρῆνα τῆς ἐκκλησιαστικῆς ζωῆς. Ἡ ὁλόφωτος λατρεία, τά ἱερά μυστήρια, ἡ ζωή τῆς προσ-ευχῆς, ἡ νηστεία καί ἡ ἄσκησις, ἡ ποιμαντική διακονία καί ἡ καλή μαρτυρία ἐν τῷ κόσμῳ, ὅλα ἀναδίδουν τό ἄρωμα τῆς Πασχαλίου εὐφροσύνης. Ἡ ζωή τῶν πιστῶν ἐν Ἐκκλησίᾳ εἶναι καθημερινόν Πάσχα, εἶναι «ἄνωθεν χαρά», ἡ «χαρά τῆς σωτηρίας», ἀλλά καί «ἡ σωτηρία ὡς χαρά»[1].

Οὕτω, αἱ ἀκολουθίαι τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Ἑβδομάδος δέν εἶναι καταθλι-πτικαί, ἀλλά πλήρεις τῆς νικητηρίου δυνάμεως τῆς Ἀναστάσεως. Εἰς αὐτάς ἀποκα-λύπτεται ὅτι ὁ Σταυρός δέν ἔχει τόν τελευταῖον λόγον εἰς τό σχέδιον τῆς σωτηρίας τοῦ ἄνθρώπου καί τοῦ κόσμου. Αὐτό προαναγγέλλεται ἤδη κατά τό Σάββατον τοῦ Λαζάρου. Ἡ ἐκ νεκρῶν ἔγερσις τοῦ ἐπιστηθίου φίλου τοῦ Χριστοῦ εἶναι προτύπωσις τῆς «κοινῆς ἀναστάσεως». Τό «Σήμερον κρεμᾶται ἐπί ξύλου» κορυφοῦται μέ τήν ἐπίκλησιν «Δεῖξον ἡμῖν καί τήν ἔνδοξόν Σου Ἀνάστασιν». Ἐνώπιον τοῦ Ἐπιταφίου ψάλλομεν τό «Μεγαλύνω τά Πάθη σου, ὑμνολογῶ καί τήν Ταφήν Σου, σύν τῇ Ἀναστάσει». Καί, γεγονυίᾳ τῇ φωνῇ, διακηρύσσομεν εἰς τήν Πασχάλιον ἀκολουθίαν τό ἀληθές νόημα τοῦ Σταυροῦ: «Ἰδού γάρ ἦλθε διά τοῦ Σταυροῦ χαρά ἐν ὅλῳ τῷ κόσμῳ». 

Ἡ «κλητή καί ἁγία ἡμέρα» τοῦ Πάσχα εἶναι ἡ ἀνατολή τῆς «ὀγδόης ἡμέρας», ἡ ἀπαρχή τῆς «καινῆς κτίσεως», ἡ βίωσις τῆς ἰδικῆς μας ἀναστάσεως, τό μέγα «θαῦμα τῆς ἐμῆς σωτηρίας»[2]. Εἶναι ἡ βιωματική βεβαιότης ὅτι ὁ Κύριος ἔπαθε καί ἤχθη εἰς θάνατον δι᾿ ἡμᾶς καί ἀνέστη δι᾿ ἡμᾶς «προοικονομῶν ἡμῖν τήν εἰς ἀπείρους αἰῶνας ἀνάστασιν»[3]. Καθ᾿ ὅλην τήν Πασχάλιον περίοδον ὑμνολογεῖται μέ ἀπαράμιλλον ποιητικότητα τό ἀνθρωπολογικόν νόημα τῆς λαμπροφόρου Ἀναστάσεως τοῦ Χριστοῦ, ἡ διάβασις τοῦ ἀνθρώπου ἀπό τῆς δουλείας εἰς τήν ἀληθῆ ἐλευθερίαν, «ἡ ἐκ τῶν κάτω πρός τά ἄνω καί τήν γῆν τῆς ἐπαγγελίας πρόοδος καί ἀνάβασις»[4]. Αὐτή ἡ σωτηριώδης ἐν Χριστῷ ἀνακαίνισις ἐνεργεῖται ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ ὡς δυναμική προέκτασις τοῦ ἤθους τῆς Εὐχαριστίας ἐν τῷ κόσμῳ, ὡς «ἀληθεύειν ἐν ἀγάπῃ», ὡς συνέργεια μετά τοῦ Θεοῦ διά τήν μεταμόρφωσιν τοῦ κόσμου, διά νά καταστῇ οὗτος εἰκών τῆς πληρότητος τῆς τελικῆς ἐπιφανείας τῆς θείας ἀγάπης ἐν τῇ Βασιλείᾳ τῶν Ἐσχάτων. Ζῆν ἐν Χριστῷ ἀναστάντι σημαίνει ἐξαγγέλλειν τό Εὐαγγέλιον «ἕως ἐσχάτου τῆς γῆς», κατά τό ὑπόδειγμα τῶν Ἀποστόλων, εἶναι ἔμπρακτος μαρτυρία περί τῆς ἐλθούσης χάριτος καί τῆς προσδοκίας τῆς «καινῆς κτίσεως», ὅπου «ὁ θάνατος οὐκ ἔσται ἔτι, οὔτε πένθος οὔτε κραυγή οὔτε πόνος οὐκ ἔσται ἔτι»[5].

Ἡ πίστις εἰς τήν Ἀνάστασιν τοῦ Χριστοῦ καί εἰς τήν ἰδικήν μας συνανά-στασιν δέν ἀρνεῖται τήν ἐπώδυνον παρουσίαν τοῦ θανάτου, τοῦ πόνου καί τοῦ σταυροῦ εἰς τήν ζωήν τοῦ κόσμου. Δέν ἀπωθοῦμεν τήν σκληράν πραγματικότητα, οὔτε ἐξασφαλίζομεν εἰς τόν ἑαυτόν μας, διά τῆς πίστεως, ψυχολογικήν κάλυψιν ἀπέναντι εἰς τόν θάνατον. Γνωρίζομεν ὅμως ὅτι ὁ παρών βίος δέν εἶναι ὁλόκληρος ἡ ζωή, ὅτι ἐδῶ εἴμεθα «ὁδῖται»˙ ὅτι ἀνήκομεν εἰς τόν Χριστόν καί ὅτι πορευόμεθα πρός τήν αἰώνιον Αὐτοῦ Βασιλείαν. Ἡ παρουσία τοῦ πόνου καί τοῦ θανάτου, ὅσον ἁπτή καί ἄν εἶναι, δέν ἀποτελεῖ τήν ἐσχάτην πραγματικότητα. Αὐτή εἶναι ἡ ὁριστική κατάργησις τοῦ θανάτου. Εἰς τήν Βασιλείαν τοῦ Θεοῦ δέν ὑπάρχει πόνος καί θάνατος, ἀλλά ἀτελεύτητος ζωή. «Πρό τοῦ Τιμίου Σταυροῦ Σου», ψάλλομεν, «φοβερός ὁ θάνατος τοῖς ἀνθρώποις˙ μετά τό ἔνδοξον πάθος, φοβερός ὁ ἄνθρωπος τῷ θανάτῳ»[6]. Ἡ πίστις εἰς Χριστόν δίδει δύναμιν, καρτερίαν καί ὑπομονήν διά νά ἀντέχωμεν τάς δοκιμασίας. Ὁ Χριστός εἶναι «ὁ πᾶσαν νόσον ἰώμενος καί ἐκ τοῦ θανάτου λυτρούμενος». Εἶναι ὁ παθών δι᾿ ἡμᾶς, ὁ ἀποκαλύψας τοῖς ἀνθρώποις ὅτι ὁ Θεός εἶναι ὁ «ἀεί ὑπέρ ἡμῶν», ὅτι εἰς τήν Ἀλήθειαν τοῦ Θεοῦ ἀνήκει οὐσιωδῶς ἡ φιλανθρωπία Του. Αὐτή ἡ εὐκταία φωνή τῆς θείας ἀγάπης ἀντηχεῖ εἰς τό «θάρσει, τέκνον» τοῦ Χριστοῦ πρός τόν παραλυτικόν καί τό «θάρσει, θύγατερ»[7] πρός τήν αἱμορροοῦσαν, εἰς τό «θαρσεῖτε, ἐγώ νενίκηκα τόν κόσμον»[8] πρό τοῦ Πάθους καί εἰς τό «θάρσει, Παῦλε»[9] πρός τόν ἐν φυλακῇ καί ἀπειλῇ θανάτου Ἀπόστολον τῶν Ἐθνῶν.

Ἡ σοβοῦσα πανδημία τοῦ νέου κορωνοϊοῦ ἀπέδειξε πόσον εὔθραστος εἶναι ὁ ἄνθρωπος, πόσον εὐκόλως τόν κυριεύει ὁ φόβος καί ἡ ἀπόγνωσις, πόσον ἀδύναμοι ἀποδεικνύονται αἱ γνώσεις καί ἡ αὐτοπεποίθησίς του, πόσον ἕωλος εἶναι ἡ ἄποψις ὅτι ὁ θάνατος ἀποτελεῖ ἕν γεγονός εἰς τό τέλος τῆς ζωῆς καί ὅτι ἡ λήθη ἤ ἡ ἀπώθησις τοῦ θανάτου εἶναι ἡ ὀρθή ἀντιμετώπισίς του. Αἱ ὁριακαί καταστάσεις ἀποδεικνύουν ὅτι ὁ ἄνθρωπος εἶναι ἀνίκανος νά διαχειρισθῇ σθεναρῶς τήν ὕπαρξίν του, ὅταν πιστεύῃ ὅτι ὁ θάνατος εἶναι ἡ ἀνίκητος πραγματικότης καί τό ἀνυπέρβλητον ὅριον. Εἶναι δύσκολον νά παραμείνωμεν ἀνθρώπινοι ἄνευ τῆς ἐλπίδος τῆς αἰωνιότητος. Αὐτή ἡ ἐλπίς ζῇ εἰς τήν καρδίαν ὅλων τῶν ἰατρῶν, τῶν νοσηλευτῶν, τῶν ἐθελοντῶν, τῶν δωρητῶν καί ὅλων τῶν γενναιοφρόνως συμπαρισταμένων εἰς τούς πάσχοντας ἀδελφούς, μέ θυσιαστικόν πνεῦμα, αὐτοπροσφοράν καί ἀγάπην. Μέσα εἰς τήν ἀνείπωτον κρίσιν, αὐτοί εὐωδιάζουν ἀνάστασιν καί ἐλπίδα. Εἶναι οἱ «Καλοί Σαμαρεῖται», οἱ ἐπιχέοντες, μέ κίνδυνον τῆς ζωῆς των, ἔλαιον καί οἶνον ἐπί τάς πληγάς, εἶναι οἱ σύγχρονοι «Κυρηναῖοι» εἰς τόν Γολγοθᾶν τῶν ἐν ἀσθενείαις κατακειμένων.

Μέ αὐτάς τάς σκέψεις, τιμιώτατοι ἀδελφοί καί προσφιλέστατα τέκνα ἐν Κυρίῳ, δοξάζομεν τό ὑπέρ πᾶν ὄνομα τοῦ Ἀναστάντος Κυρίου, τοῦ πηγάζοντος ζωήν ἐξ οἰκείου φωτός καί φαιδρύνοντος τῷ φωτί τῆς Ἀναστάσεως τά σύμπαντα, δεόμενοι Αὐτοῦ, τοῦ ἰατροῦ τῶν ψυχῶν καί τῶν σωμάτων, τοῦ παρέχοντος ζωήν καί ἀνάστασιν, ὅπως συγκαταβαίνων, ἐν τῇ ἀφάτῳ Αὐτοῦ φιλανθρωπίᾳ, τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων, χαρίζηται ἡμῖν τό πολύτιμον δῶρον τῆς ὑγείας καί κατευθύνῃ τά διαβήματα ἡμῶν εἰς ὁδούς εὐθείας, διά νά καταξιωθῇ ἡ θεοδώρητος ἐλευθερία ἡμῶν ἐν τῷ κόσμῳ, προτυποῦσα τήν τελείωσιν αὐτῆς ἐν τῇ ἐπουρανίῳ Βασιλείᾳ τοῦ Πατρός καί τοῦ Υἱοῦ καί τοῦ Ἁγίου Πνεύματος.

  

Χριστός Ἀνέστη!                                  

Φανάριον, Ἅγιον Πάσχα ,βκ´

            † Ὁ Κωνσταντινουπόλεως 

        διάπυρος πρός Χριστόν Ἀναστάντα 

               εὐχέτης πάντων ὑμῶν.

________________

1.π. Ἀλεξάνδρου Σμέμαν, Ἡμερολόγιον, ἐκδ. Ἀκρίτας Ἀθήνα 2003, σ. 223

2.Γρηγορίου τοῦ Θεολόγου, Εἰς τό ἅγιον Πάσχα, PG 36, στ. 664.

3. Γρηγορίου Παλαμᾶ, Εἰς τήν Ἀνάληψιν, PG 151, στ. 277.

4. Γρηγορίου Θεολόγου, ὅ.π., στ. 636.

5. Ἀποκ. καʹ, 4.

6. Δοξαστικόν Ἑσπερινοῦ κζʹ Σεπτεμβρίου.

7. Ματθ. θʹ, 2 καί 22.

8. Ἰωάν. ιστʹ, 33.

9. Πράξ. κγʹ, 11.

Mensaje Patriarcal al comienzo de la Santa y Gran Semana 2020

Mensaje
de Su Santidad

el Patriarca Ecuménico Bartolomé

al comienzo de la Gran Semana Santa 

(Sábado de Lázaro 11 de abril de 2020)

* * *

Hermanos e hijos en el Señor,

Una vez más, la Santa y Gran Cuaresma ha llegado a su conclusión. Hoy celebramos con alegría la resurrección del amigo íntimo de Cristo, Lázaro, que sirve como prefiguración de la "resurrección común". Mañana disfrutaremos de la fiesta del Domingo de Ramos, cuando cantaremos: “Bienaventurado el que viene en el nombre del Señor. ¡Hosanna en las alturas!"

Estamos entrando en la Gran Semana Santa con compunción y humildad después de haber llevado a cabo una Gran Cuaresma que fue diferente de las anteriores. La pandemia del nuevo coronavirus ha cambiado nuestra vida diaria y nuestra vida de iglesia. Las iglesias están cerradas para nuestros fieles. El sabor sagrado de la Sagrada Comunión falta en sus sentidos. No ven la cara de sus hermanos y hermanas en la iglesia. Se ven privados de los oficios emocionantes y de la fragancia del incienso. Todo esto seguramente provoca una sensación de alienación. Nos quedamos en nuestros hogares para protegernos del virus letal; sin embargo, estamos ausentes del "hogar del Padre" en el que, como ortodoxos, no solo nos sentimos "en casa" sino que "es nuestro hogar".

Sin embargo, nos vimos obligados a tomar esta decisión agónica, extendiendo estas reglas para aplicarlas también a la Semana Santa. Para la protección de todos sin excepción. La sotana del Patriarca debía cubrir sus vidas una vez más, tal como lo hizo muchas veces a través de la historia del Trono de Constantinopla.

Queridos hermanos e hijos, debéis estar seguros de que si las iglesias cerradas os hacen daño, vuestro Patriarca está angustiado y preocupado. Sin embargo, os aseguro que no había alternativa. En este momento crítico de la pandemia, los médicos y expertos científicos proponen medidas obligatorias aplicadas por el estado. Nosotros también debemos contribuir a la protección de nuestros vecinos. Naturalmente, rezamos al Dios del amor, el médico de nuestras almas y cuerpos, para que Él fortalezca a los enfermos en su sufrimiento y apoye el difícil trabajo de los médicos, las enfermeras y todos aquellos que se sacrifican a sí mismos para abordar este inmenso problema. Esta crisis sin precedentes ha revelado el poder y el valor del amor y la solidaridad, que trascienden todos los estándares humanos y llevan el sello de la gracia divina.

Debemos reconocer y aceptar que estas medidas no afectan a nuestra fe. No disminuyen en absoluto la centralidad del Templo o de sus oficios sagrados en la vida de nuestros fieles. Estas medidas restrictivas temporales no son decisiones contra la Iglesia. No se refieren a nuestra identidad como creyentes, sino solo a nuestra identidad como seres humanos que "son de carne y habitan en el mundo".

De hecho, nosotros también continuamos implementando estas medidas extraordinarias de manera consistente. En nuestra tradición, la Pascua no es el único "día elegido y sagrado". Toda la vida de la Iglesia es Pascua. La Resurrección es "la gloria de la Iglesia" y "el tesoro del Reino". La Resurrección es toda la fe, el espíritu y la cultura de la ortodoxia. Toda Divina Liturgia es Pascua. La Resurrección es cada capilla humilde, cada templo sagrado. Los santos y mártires de la fe, los iconos sagrados que veneramos, así como cada acto de amor y caridad: todos ellos exudan la fragancia de la resurrección. La vida de nuestros fieles es una pascua diaria. Conocemos el significado de la Resurrección, porque sabemos el significado de la Cruz. Somos la Iglesia de la Cruz y la Resurrección. Tenemos la experiencia de la Cruz y el sabor de la Resurrección, por eso proclamamos rotundamente: "He aquí, a través de la Cruz, la alegría ha entrado en todo el mundo".

Por lo tanto, esta Semana Santa y Pascua, queridos cristianos, vuestro Patriarca y el clero del Fanar rezarán más intensamente por todos vosotros. Aquí, en el gran Monasterio de la Ortodoxia, depositaremos vuestros nombres con amor en la Copa de la Vida. Vosotros sois "los que están ausentes por razones legítimas", por quienes imploramos al Señor: "Salva, Señor, a tu pueblo y bendice tu heredad". No recibiréis la "Luz Sagrada" con velas en Pascua, pero aun así esta encenderá vuestros corazones. Abrid vuestros corazones en esa radiante Noche de la Resurrección para que la luz de la lámpara perpetua de la Santa Gran Iglesia de Cristo pueda brillar en ellos. Libremente "vaciaos de vosotros mismos" para ser iluminados por la luz incesante del Cristo resucitado. Y luego, vosotros también os convertiréis en "la luz del mundo", como nuestro Señor deseaba para aquellos que lo siguen.

Hermanos e hijos, esta circunstancia pasará; la pandemia disminuirá; por la gracia de Dios las heridas serán curadas. Rezo para que todos salgamos de esta crisis, después de haber descubierto la dimensión de profundidad en todas las cosas y haber experimentado la "buena transformación", haber entendido el poder de la comunión con Dios, que es "vida y luz", y haber apreciado el valor de los dones divinos de salud y vida, de sacrificio y renuncia a los derechos individuales por amor.

La Semana Santa se abre ante nosotros. He aquí viene el Novio. He aquí, estamos ascendiendo a Jerusalén, mientras que el Señor desciende para ser crucificado. Hoy, Él cuelga en la Cruz. Adoramos Tu Pasión salvadora, oh Cristo, y glorificamos Tu Resurrección. La extrema humildad de la Cruz trae la victoria del Rey de la gloria. Os deseamos a todos una fructífera lucha, un viaje favorable con Cristo en el camino salvífico de la Cruz y la Resurrección.

¡Por muchos años para todos! ¡Y bendita Pascua!

Μήνυμα τῆς Α. Θ. Παναγιότητος τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριάρχου κ. κ. Βαρθολομαίου ἐπί τῇ εἰσόδῳ εἰς τήν Ἁγίαν καί Μεγάλην Ἑβδομάδα

Μήνυμα

τῆς Α. Θ. Παναγιότητος

τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριάρχου

κ. κ. Βαρθολομαίου

ἐπί τῇ εἰσόδῳ εἰς τήν Ἁγίαν καί Μεγάλην Ἑβδομάδα

(Σάββατον τοῦ Λαζάρου, 11 Ἀπριλίου 2020)

* * *

Ἀδελφοί καί τέκνα ἐν Κυρίῳ,

Μία ἀκόμη Ἁγία καί Μεγάλη Τεσσαρακοστή ἔφθασε στό τέλος της. Σήμερα ἑορτάσαμε χαρμόσυνα τήν ἀνάσταση τοῦ ἐπιστηθίου φίλου τοῦ Χριστοῦ Λαζάρου, ἡ ὁποία ἀποτελεῖ τήν προτύπωση τῆς «κοινῆς ἀναστάσεως». Αὔριο θά χαροῦμε τήν ἑορτή τῶν Βαΐων καί θά ψάλουμε τό «Εὐλογημένος ὁ ἐρχόμενος ἐν ὀνόματι Κυρίου, ὡσαννά ὁ ἐν τοῖς ὑψίστοις».

Εἰσερχόμαστε, λοιπόν, μέ κατάνυξη καί ταπείνωση, στήν Ἁγία καί Μεγάλη Ἑβδομάδα, ἔχοντας διατρέξει μία Μεγάλη Τεσσαρακοστή διαφορετική ἀπό τίς προηγούμενες. Ἡ πανδημία τοῦ νέου κορωνοϊοῦ ἄλλαξε τήν καθημερινότητά μας καί τήν ἐκκλησιαστική μας ζωή. Ἔκλεισαν οἱ ναοί γιά τούς πιστούς. Ἡ πανίερη γεύση τῆς Θείας Κοινωνίας λείπει ἀπό τά αἰσθητήριά τους. Δέν βλέπουν τό πρόσωπο τῶν ἀδελφῶν ἐν συνάξει, στεροῦνται τίς κατανυκτικές ἀκολουθίες καί τήν εὐωδία τοῦ θυμιάματος. Σίγουρα προκαλοῦν ὅλα αὐτά μιά αἴσθηση ἀλλοτρίωσης. Μένουμε στό σπίτι μας γιά νά προφυλαχθοῦμε ἀπό τόν φονικό ἰό, ἀλλά ἀπουσιάζουμε ἀπό τόν «οἶκον τοῦ Πατρός», στόν ὁποῖον ὄχι μόνον αἰσθάνονται οἱ Ὀρθόδοξοι «σάν στό σπίτι τους», ἀλλά ὁ ὁποῖος «εἶναι τό σπίτι τους».

Καί ὅμως! Μέ πόνο ψυχῆς ἔπρεπε νά πάρουμε τήν ἀπόφαση παράτασης τῶν μέτρων αὐτῶν καί γιά τήν Μεγάλη Ἑβδομάδα. Γιά νά προστατευτεῖτε ὅλοι ἀνεξαιρέτως. Τό ράσο τοῦ Πατριάρχου ὄφειλε νά σκεπάσει τίς ζωές σας καί πάλι, ὅπως πολλές φορές στήν ἱστορία τοῦ μαρτυρικοῦ Θρόνου τῆς Κωνσταντινουπόλεως.

Νά εἶσθε βέβαιοι, ἀδελφοί καί τέκνα, ὅτι, ἄν ἐσεῖς πονᾶτε γιά τούς κλειστούς Ναούς, ὁ Πατριάρχης σας ὀδυνᾶται καί ὑποφέρει. Ὅμως, σᾶς διαβεβαιῶ ὅτι δέν γινόταν διαφορετικά. Στίς κρίσιμες ὧρες τῆς πανδημίας, οἱ ἰατροί καί οἱ εἰδικοί ἐπιστήμονες εἰσηγοῦνται, καί οἱ Κυβερνήσεις λαμβάνουν τά ἀπαραίτητα μέτρα. Καί ἐμεῖς πρέπει νά συμβάλουμε στήν προστασία τῶν ἀδελφῶν μας. Καί βεβαίως προσευχόμαστε στόν Θεό τῆς ἀγάπης, τόν ἰατρό τῶν ψυχῶν καί τῶν σωμάτων ἡμῶν, νά ἐνισχύσει τούς ἀσθενοῦντας στή δοκιμασία τους, νά βοηθήσει στό δύσκολο ἔργο τῶν ἰατρῶν, τῶν νοσηλευτῶν καί ὅλων ἐκείνων πού ἀγωνίζονται μέ αὐτοθυσία γιά τήν ἀντιμετώπιση τοῦμεγάλου αὐτοῦ προβλήματος. Ἡ πρωτόγνωρη κρίση ἀνέδειξε τήν δύναμη καί τήν ἀξία τῆς ἀγάπης καί τῆς ἀλληλεγγύης, πού ὑπερβαίνουν τό ἀνθρώπινο μέτρο καί ἔχουν τή σφραγίδα Θείας δωρεᾶς.

Πρέπει νά κατανοήσουμε καί νά ἀποδεχθοῦμε ὅτι μέ τά μέτρα αὐτά δέν θίγεται ἡ πίστη μας. Δέν μειώνεται διόλου ἡ κεντρική θέση τοῦ Ναοῦ καί τῶν τελουμένων ἐν αὐτῷ στή ζωή τῶν πιστῶν. Τά προσωρινά περιοριστικά μέτρα δέν εἶναι ἀποφάσεις κατά τῆς Ἐκκλησίας. Δέν ἀναφέρονται στήν ἰδιότητά μας ὡς πιστῶν, ἀλλά ὡς ἀνθρώπων «σάρκα φορούντων καί τόν κόσμον οἰκούντων».

Συνεχίζουμε, λοιπόν, καί ἐμεῖς τήν ἐφαρμογή τῶν ἐκτάκτων μέτρων μέ συνέπεια. Πάσχα δέν εἶναι στήν Παράδοσή μας μόνον ἡ μία «κλητή καί ἁγία ἡμέρα». Πάσχα εἶναι ὅλη ἡ ζωή τῆς Ἐκκλησίας. Ἀνάσταση εἶναι ἡ «δόξα τῆς Ἐκκλησίας» καί ὁ «πλοῦτος τῆς Βασιλείας». Ἡ Ἀνάσταση εἶναι ὁλόκληρη ἡ πίστη, τό ἦθος καί ὁ πολιτισμός τῆς Ὀρθοδοξίας. Πάσχα εἶναι κάθε Θεία Λειτουργία. Ἀνάσταση εἶναι κάθε ταπεινό ἐξωκκλήσι, κάθε ἱερός ναός. ΟἱἍγιοι καί οἱ Μάρτυρες τῆς πίστεως, οἱ ἱερές εἰκόνες πού προσκυνοῦμε, κάθε πράξη ἀγάπης καί φιλανθρωπίας, ἀναδίδουν τό ἄρωμα τῆς Ἀναστάσεως. Ἡ ζωή τῶν πιστῶν εἶναι καθημερινό Πάσχα. Γνωρίζουμε τί σημαίνει Ἀνάσταση, ἐπειδή ξέρουμε τί θά πεῖ Σταυρός. Εἴμαστε ἡ Ἐκκλησία τοῦ Σταυροῦ καί τῆς Ἀναστάσεως. Ἔχουμε πεῖρα τοῦ Σταυροῦ καί γεύση τῆς Ἀναστάσεως καί γι᾿ αὐτό διακηρύσσουμε γεγονυίᾳ τῇ φωνῇ: «Ἰδού γάρ ἦλθε διά τοῦ Σταυροῦ χαρά ἐν ὅλῳ τῷ κόσμῳ».

Ἔτσι, αὐτή τήν Μεγάλη Ἑβδομάδα καί αὐτό τό Πάσχα, ἀγαπητοί Χριστιανοί, ὁ Πατριάρχης σας καί οἱ κληρικοί τοῦ Φαναρίου θά προσευχόμαστε ἐντονώτερα γιά ὅλους σας. Ἐδῶ στό μέγα Μοναστήρι τῆς Ὀρθοδοξίας, θά θέσουμε τά ὀνόματά σας μέ ἀγάπη στό Ποτήριο τῆς Ζωῆς. Ἐσεῖς εἶσθε οἱ «δι᾿ εὐλόγους αἰτίας ἀπολειφθέντες», γιά τούς ὁποίους παρακαλοῦμε τόν Κύριο: «Σῶσον, Κύριε, τόν λαόν σου καί εὐλόγησον τήν κληρονομίαν σου». Δέν θά πάρετε τό «Ἅγιον Φῶς» τό Πάσχα σέ λαμπάδες, θά μεταγγισθῆ ὅμως στίς καρδιές σας. Νά ἀνοίξετε τίς καρδιές σας τήν φωταυγῆ Νύκτα τῆς Ἀναστάσεως καί νά λάμψει σ᾽ αὐτές τό φῶς ἀπό τήν ἀκοίμητη κανδήλα τῆς Ἁγίας τοῦ Χριστοῦ Μεγάλης Ἐκκλησίας. «Ἀδειάστε» ἐλεύθερα «τόν ἑαυτόν σας ἀπό τόν ἑαυτόν σας» γιά νά φωτισθῆτε ἀπό τό ἀνέσπερο φῶς τοῦ ἀναστάντος Χριστοῦ. Καί τότε θά γίνετε κι ἐσεῖς «τό φῶς τοῦ κόσμου», ὅπως ἤθελε ὁ Κύριός μας νά εἶναι αὐτοί πού Τόν ἀκολουθοῦν.

Θά περάσει γρήγορα ὁ καιρός, ἀδελφοί καί τέκνα, θά ξεπεραστεῖ ἡ πανδημία, θά ἐπουλωθοῦν σύν Θεῷ οἱ πληγές. Εὔχομαι νά βγοῦμε ὅλοι μας ἀπό τήν κρίση, ἔχοντας ἀνακαλύψει τήν διάσταση τοῦ βάθους τῶν πραγμάτων καί βιώσει τήν «καλήν ἀλλοίωσιν». Ἔχοντας κατανοήσει τή δύναμη τῆς κοινωνίας μέ τόν Θεό, πού εἶναι «ζωή καί φῶς», ἔχοντας ἐκτιμήσει τήν ἀξία τοῦ θείου δώρου τῆς ὑγείας καί τῆς ζωῆς, τῆς θυσίας καί τῆς παραίτησης ἀπό τά ἀτομικά δικαιώματα γιά χάρη τῆς ἀγάπης.

Ἡ Μεγάλη Ἑβδομάδα ἀρχίζει. Ἰδού ὁ Νυμφίος ἔρχεται. Ἰδού ἀναβαίνομεν εἰς Ἱεροσόλυμα, ἐνῷ Ἐκεῖνος κατεβαίνει γιά νά σταυρωθῇ. Σήμερον κρεμᾶται ἐπί ξύλου. Ὑμνοῦμεν Σου Χριστέ τό Σωτήριον πάθος καί δοξάζομέν Σου τήν Ἀνάστασιν. Ἡ ἄκρα ταπείνωση τοῦ Σταυροῦ φέρνει τόν θρίαμβο τοῦ Βασιλέως τῆς δόξης. Καλόν ἀγῶνα, καλή συμπόρευση μέ τόν Χριστό στήν πανσωστική ὁδό τοῦ Σταυροῦ καί τῆς Ἀναστάσεως. Χρόνια πολλά! Καλή Ἀνάσταση!

Oficios de la Semana de Pasión y Pascua 2020 en la Catedral de Madrid

SÁBADO 11/04

LA RESURRECCIÓN DE LÁZARO

Liturgia ……….…...………………………………………. 10:30
Vísperas del Domingo de Ramos ………………………… 18:30

DOMINGO 12/04

DOMINGO DE RAMOS (La Entrada en Jerusalén)

Liturgia …………………………………………….……… 10:30

Oficio del Esposo …….…...……………….……………… 19:00

LUNES 13/04

LUNES SANTO (San José Páncalo)

Oficio del Esposo …….......………………………………. 19:00

MARTES 14/04

MARTES SANTO (Las 10 Vírgenes)

Oficio del Esposo ……...…………………………………. 19:00

MIÉRCOLES 15/04

MIÉRCOLES SANTO (La Unción del Señor)

Sacramento del Óleo Santo ……...……………….……… 19:00

JUEVES 16/04

JUEVES SANTO (La Última Cena)

Liturgia ………………...………………………………… 10:30

Oficio de La Santa Pasión …...………………………….. 19:00

VIERNES 17/04

VIERNES SANTO (La Santa Pasión)

Grandes Vísperas del Descendimiento de la Cruz ….…… 10:30

Maitines de Sábado Santo (Epitafio) ……..……..……… 19:30

SÁBADO 18/04

SÁBADO SANTO (El Descenso al Hades)

Liturgia …...….……………...…………………..……….. 10:30

DOMINGO 19/04

DOM. DE LA RESURRECCIÓN (LA SANTA PASCUA)

Oficio de Medianoche (Sábado 18/04) ….………………. 23:30

Oficio de la Resurrección ……....…...…………………… 00:00

Liturgia Pascual ………...…………………….………….. 00:15
Grandes Vísperas Pascuales …..………………...……….. 11:00

JUEVES 23/04

SAN JORGE GRAN MÁRTIR TAUMATURGO
Liturgia …………...……………………………………… 10:30

VIERNES 24/04

SANTÍSIMA MADRE DE DIOS FUENTE DE VIDA

Liturgia …...……………………………………………… 10:30

SÁBADO 25/04

Vísperas del Domingo ……………...…..……………….. 18:30

DOMINGO 26/04

DOM. DE TOMÁS; PASCUA DE LOS DIFUNTOS

Liturgia ………...…………………………..……………. 10:30

Gran Conmemoración de los Difuntos ……......………… 12:00

¡CRISTO HA RESUCITADO! ¡VERDADERAMENTE HA RESUCITADO!

¡A TODOS UNA FELIZ Y SANTA PASCUA DE RESURRECCIÓN!