Ἀνακοινωθέν περί τῆς Ἱ. Μονῆς τοῦ Σινᾶ | Announcement on the Holy Monastery of Sina

 

Following in ENG>> 

Τό Οἰκουμενικόν Πατριαρχεῖον μέ ὀδυνηράν ἔκπληξιν ἐπληροφορήθη ὅτι τό ἁρμόδιον δικαστήριον τῆς Αἰγύπτου ἔθεσεν ἐν ἀμφιβόλῳ τό ἀπό αἰώνων κρατοῦν ἰδιοκτησιακόν καθεστώς τῆς ἱστορικῆς Ἱερᾶς Μονῆς τοῦ Σινᾶ, ἀναγνωρίζον κατ᾽ οὐσίαν εἰς τήν ἐκεῖσε μοναστικήν ἀδελφότητα μόνον δικαίωμα χρήσεως ἐπί τῶν περιουσιακῶν στοιχείων αὐτῆς.

Ἀπογοήτευσις καί θλῖψις εἶναι ἡ ἀντίδρασις τῆς Πρωτοθρόνου Ἐκκλησίας τῆς Ὀρθοδοξίας, ἡ ὁποία ἀνέκαθεν περιβάλλει τό σεβάσμιον τοῦτο καθίδρυμα τοῦ Αὐτοκράτορος Ἰουστινιανοῦ μέ στοργήν, θαυμασμόν καί εὐγνωμοσύνην διά τήν προσφοράν του ἐπί αἰῶνας εἰς τήν πίστιν, τό Γένος, τόν πολιτισμόν.

Τό Οἰκουμενικόν Πατριαρχεῖον κάμνει ἔκκλησιν πρός τήν Αἰγυπτιακήν Κυβέρνησιν, ἐπί τῇ βάσει καί τῶν χθεσινῶν δηλώσεων τοῦ Προέδρου τῆς χώρας Ἐξοχ. κ. Ἀμπντέλ Φατάχ Ἀλ Σίσι, νά ἀνεύρῃ τόν ἐνδεδειγμένον τρόπον διά νά διατηρηθῇ τό ἰδιοκτησιακόν καθεστώς (status quo) τῆς Ἱερᾶς Μονῆς, τό ὁποῖον ἐσεβάσθη ἰδιαιτέρως καί διεσφάλισε προνομιακῶς ἐπί αἰῶνας καί τό Ἰσλάμ, καί νά ὑλοποιήσῃ τήν πρόσφατον συμφωνίαν αὐτῆς μετά τῆς Μονῆς. Ὁ σεβασμός τῶν ἀπ᾽ αἰῶνος κρατούντων καί ἡ τήρησις τῶν συμφωνηθέντων ἠμποροῦν νά βοηθήσουν τήν Μονήν τῆς Ἁγίας Αἰκατερίνης νά συνεχίσῃ τήν θρησκευτικήν καί πολιτισμικήν ἀποστολήν της ἀπό τήν Χερσόνησον τοῦ Σινᾶ, ὅπου ὁ Θεός ὡμίλησέ ποτε πρός τούς ἀνθρώπους.

Οἱ αἰῶνες ἐσεβάσθησαν τήν Μονήν τοῦ Σινᾶ. Ἄς τήν σεβασθῇ σήμερον καί ἡ Αἴγυπτος, ὡς μία πολιτισμένη καί εὐνομουμένη χώρα, σεβομένη τάς θρησκευτικάς ἐλευθερίας καί τά ἀνθρώπινα δικαιώματα γενικῶς.

Ἡ Μονή τοῦ Σινᾶ εἶναι πολύτιμος κεκτημένος θησαυρός διά τήν χώραν τοῦ Νείλου, ὁ ὁποῖος περιποιεῖ τιμήν εἰς αὐτήν καί συνδέει συμβολικῶς καί οὐσιαστικῶς εἰς τό ἔδαφός της τάς δύο μεγάλας θρησκείας τοῦ Χριστιανισμοῦ καί τοῦ Μουσουλμανισμοῦ.

Φανάριον, 30.05.2025

The Ecumenical Patriarchate was painfully surprised to learn that the competent court of Egypt has called into question the centuries-old ownership of the historic Holy Monastery of Sina, recognizing in essence only the right of use of its assets to that monastic brotherhood.

Disappointment and sadness is the reaction of the First Throne Church of Orthodoxy, which has always surrounded the venerable foundation of Emperor Justinian with affection, admiration and gratitude for its contribution over the centuries to faith, the Nation and culture.

The Ecumenical Patriarchate makes a congregation to the Egyptian Government, on the basis of yesterday's statements by the President of the country, His Excellency Mr. Abdel Fattah Al-Sisi, to find the appropriate way to maintain the status quo of the Holy Monastery, which has been particularly respected and privileged for centuries by Islam, and to implement its recent agreement with the Monastery. Respect for the eternal holders and the observance of what has been agreed upon can help the Monastery of St. Catherine to continue its religious and cultural mission from the Sina Peninsula, where God has always spoken to people.

The centuries have respected the Monastery of Sina. Let Egypt respect it today, as a civilised and law-abiding country, respectful of religious freedom and human rights in general.

The Monastery of Sina is a precious acquired treasure for the land of the Nile, which honours it and symbolically and substantially links in its territory the two great religions of Christianity and Muslimism.

Phanarion, 30.05.2025

Η ΑΘΠ ο Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος Α’ για τον νέο Πάπα Λέοντα ΙΔ’ | STS el Patriarca Ecuménico Bartolomé I por el nuevo Papa León XIV

 https://www.youtube.com/watch?v=_Qc8rsDOzeU

Σκέψεις για τον Πάπα Φραγκίσκο | Reflexiones sobre el Papa Francisco

 

ΕΛΛ >>> ESP 

Με αφορμή την κοίμηση του Πάπα Φραγκίσκου και την επί θύραις εκλογή του διαδόχου του, θα ήθελα να μοιραστώ κάποιες σκέψεις οι οποίες βγαίνουν κατευθείαν από την καρδιά μου. Πρώτον ως Χριστιανού και δεύτερον ως Χριστιανού επισκόπου της Ορθοδόξου Εκκλησίας. 

Στην λειτουργική εμπειρία της Εκκλησίας, οι επόμενες Κυριακές από το Πάσχα είναι η Κυριακή του Θωμά και η Κυριακή Αγίων Γυναικών Μυροφόρων. Στην εμπειρία της Εκκλησίας έχει μείνει η φράση «ο άπιστος Θωμάς», αλλά πάλι στην λειτουργική εμπειρία της Εκκλησίας αναγράφεται πολλές φορές «Ω της καλής απιστίας σου Θωμά». 

Ότι πραγματικά, η απιστία του Θωμά, ήταν αυτή που επιβεβαίωσε, πιστοποίησε την μαρτυρία της αληθούς Ανάστασης του Χριστού. Διότι, ο ίδιος ο Θωμάς, προφασιζόμενος την απιστία του, άγγιξε την τρυπημένη από τη λόγχη του στρατιώτη πλευρά, όταν ο Χριστός ήταν πάνω στον σταυρό. Αγγίζοντας δε ο Θωμάς την πλευρά του Χριστού, εκείνη τη στιγμή διαπίστωσε, ένιωσε, το ζωντανό μυστήριο της Ανάστασης του Χριστού.

Η επόμενη Κυριακή, σε εμάς τους Ορθοδόξους, είναι αφιερωμένη στις Μυροφόρες γυναίκες, οι οποίες αποφάσισαν, πρωί πρωί μετά την εορτή του Σαββάτου του Πάσχα, να πάνε και να αρωματίσουν τον Χριστό, όπως ήταν το έθιμο των Ιουδαίων. 

Δεν φοβήθηκαν. Αποφάσισαν να πάνε να κάνουν το χρέος τους. Το Ευαγγελικό ανάγνωσμα μας περιγράφει ότι οι ίδιες βρήκαν ανοιχτή την σπηλιά, με την μεγάλη πέτρα να έχει αποκυλισθεί, και να κάθεται δίπλα στον τάφο του Χριστού ο φωτεινός Άγγελος λέγοντάς τους «Τι ζητείτε τον ζώντα μετά των νεκρών;»

Πιστεύω προσωπικά ότι η ζωή του Πάπα Φραγκίσκου κινήθηκε ανάμεσα σε αυτές τις δύο καταστάσεις. Στην απιστία πολλών ανθρώπων όσον αφορά το πρόσωπο του Χριστού αυτό καθαυτό, αλλά και όσον αφορά την ύπαρξη και την υπηρεσία και την διακονία της Εκκλησίας στον κόσμο. Ο ίδιος ο Πάπας, απέδειξε με την απλή του, προσιτή του, ανθρώπινη, εκτεθειμένη ανθρώπινη αγαπητική του προσωπικότητα, ότι ο καθένας μπορεί να αγγίξει τον Χριστό. 

Όχι απλά μπορεί να αγγίξει τον Χριστό, μπορεί να αγγίξει το τραύμα του Χριστού το οποίο είναι αυτό ακριβώς που γιατρεύει τον Άνθρωπο. 

Στην Ορθόδοξη υμνογραφία, έχουμε αυτήν την πανέμορφη φράση, ότι ο Χριστός ήρθε για να σώσει «το Μέγα Τραύμα», δηλαδή τον άνθρωπο. 

Ο Πάπας Φραγκίσκος, με την απλότητά του, προσπάθησε και ο ίδιος άγγιζε τους τραυματισμένους ανθρώπους, πιστεύοντας ότι με αυτόν τον τρόπο πιστοποιεί ο ίδιος, μαρτυρεί ο ίδιος ότι ο αναστημένος Χριστός μπορεί να αγκαλιάσει τους πάντες και να τους γιατρέψει, αρκεί όλοι τους να έχουν την καλή αμφιβολία, την καλή απιστία και την διάθεση να προσέλθουν προς την Εκκλησία.

Το δεύτερο παράδειγμα των γυναικών Μυροφόρων είναι ότι και ο Πάπας προσπάθησε με τον δικό του τρόπο να δώσει το δικό του άρωμα την μαρτυρία της χριστιανικής Εκκλησίας. 

Το δικό του άρωμα θεωρώ και πιστεύω, ότι τόσο απλό όσο και όμορφο. Θεωρώ ότι το χαμόγελο το οποίο συνοδεύει συνεχώς τις φωτογραφίες ή τα βίντεο που αναπαράγονται όλο αυτό το διάστημα, με αφορμή την κοίμησή του, είναι το καλύτερο άρωμα το οποίο μπορεί να δοθεί. Όχι μόνο στην χριστιανική Εκκλησία, όχι μόνο στις διάφορες εκκλησιαστικές κοινότητες, αλλά σε όλη την ανθρωπότητα.

Ο Πάπας Φραγκίσκος μπόρεσε και έδωσε δώρο στην ανθρωπότητα το χαμόγελό του, το οποίο χαμόγελό του ήταν το δικό του άρωμα. 

Προσευχόμαστε λοιπόν όλοι οι Ορθόδοξοι, αλλά και εγώ ως Ορθόδοξος επίσκοπος που διακονώ στην Ισπανία και την Πορτογαλία, ο Θεός να φωτίσει κατ’ αρχήν τους εκλέκτορες και να εκλέξουν άνθρωπο να έχει τη δυνατότητα να πιστοποιήσει το θαύμα της Ανάστασης του Χριστού και να δώσει και ο ίδιος το δικό του άρωμα συνεχίζοντας την παράδοση που έδωσε με την ζωή του ο Πάπας Φραγκίσκος. 

Εύχομαι το χαμογελαστό πρόσωπο του Πάπα Φραγκίσκου να βρει ανάπαυση στην αγκαλιά του Θεού μας, που είναι η πηγή της ζωής, της ειρήνης, της χαράς και της αγάπης.

+Bησσαρίων 
Μητροπολίτης Ισπανίας και Πορτογαλίας 

ESP.

Con motivo del fallecimiento del Papa Francisco y de la inminente elección de su sucesor, quisiera compartir algunas reflexiones que nacen directamente de mi corazón. Primero, como Cristiano, y segundo, como obispo Cristiano de la Iglesia Ortodoxa.

En la experiencia litúrgica de la Iglesia, los domingos posteriores a la Pascua son el Domingo de Tomás y el Domingo de las Santas Mujeres Miroforas. En la experiencia de la Iglesia, ha quedado la expresión «el incrédulo Tomás», pero también en la experiencia litúrgica de la Iglesia se escribe muchas veces «¡Oh, de tu buena incredulidad, Tomás!».

En realidad, la incredulidad de Tomás fue la que confirmó, verificó el testimonio de la verdadera Resurrección de Cristo. Porque, el propio Tomás, alegando su incredulidad, tocó el costado atravesado por la lanza del soldado cuando Cristo estaba en la cruz. Y al tocar Tomás el costado de Cristo, en ese momento percibió, sintió, el misterio vivo de la Resurrección de Cristo.

 El domingo siguiente, para nosotros los Ortodoxos, está dedicado a las mujeres Miroforas, quienes decidieron, muy de madrugada después de la fiesta del sábado de Pascua, ir y perfumar a Cristo, como era la costumbre de los judíos.

No tuvieron miedo. Decidieron ir a cumplir con su deber.

La lectura Evangélica nos describe que ellas encontraron la cueva abierta, con la gran piedra removida, y que junto a la tumba de Cristo estaba sentado el Ángel resplandeciente, diciéndoles: «¿Porqué buscáis al vivo entre los muertos?»

 Creo, personalmente, que la vida del Papa Francisco osciló entre estas dos situaciones. Por un lado, la incredulidad de muchas personas respecto a la persona misma de Cristo, pero también respecto a la existencia, el servicio y la misión de la Iglesia en el mundo.

El mismo Papa demostró, con su sencilla, accesible, expuesta, humana y amable personalidad, que cualquiera puede tocar a Cristo.

No solo puede tocar a Cristo, sino que puede tocar la herida de Cristo, que es precisamente lo que sana al Hombre.

 En la himnografía ortodoxa, tenemos esta hermosa expresión: que Cristo vino para salvar «la Gran Herida», es decir, al hombre.

El Papa Francisco, con su sencillez, intentó también, con su modo, tocar a los heridos, creyendo que así mismo, como testimonio, puede confirmar que el Cristo resucitado puede abrazar a todos y sanarlos, siempre que todos tengan la buena duda, la buena incredulidad y la disposición de acercarse a la Iglesia.

 El segundo ejemplo de las mujeres Miroforas es que también el Papa intentó, a su manera, dar su propio perfume, el testimonio de la Iglesia cristiana. Su propio aroma, considero y creo, que es tan simple como hermoso. Considero que la sonrisa que acompaña continuamente las fotos o videos que se han difundido durante todo este tiempo, con motivo de su fallecimiento, es el mejor perfume que se puede ofrecer. No solo a la Iglesia cristiana, sino a todas las comunidades eclesiásticas y a toda la humanidad.

El Papa Francisco logró ofrecer a la humanidad su sonrisa, sonrisa la cual fue su propio aroma.

Oramos, por lo tanto,  todos los Ortodoxos, y también yo, como obispo Ortodoxo que sirve en España y Portugal, para que Dios ilumine en primer lugar a los electores y elijan a una persona que tenga la capacidad de certificar el milagro de la Resurrección de Cristo y que también pueda ofrecer su propio aroma, continuando la tradición que el mismo Papa Francisco dejó con su vida.

 Deseo que el rostro sonriente del Papa Francisco encuentre descanso en el abrazo de nuestro Dios, que es la fuente de la vida, de la paz, de la alegría y del amor.

+Bessarión 
Arzobispo-Metropolitano de España y Portugal 

Ὁ Κύριός μου καὶ ὁ Θεός μου. | ¡Señor mío, y Dios mío! | My Lord and my God!

 

MESSAGE OF THE ECUMENICAL PATRIARCH ON THE REPOSE OF POPE FRANCIS

“In an atmosphere of great Paschal joy, this morning, Monday of Renewal Week, came the sorrowful news of the repose of Pope Francis, a precious brother in Christ, with whom from the very moment of his ascent to the papal throne, we had a fraternal friendship and collaboration for the good of our Churches, for their further rapprochement, and for the good of humanity.
Throughout these twelve years of his Papacy, he stood as a faithful friend, a fellow pilgrim and supporter of the Ecumenical Patriarchate, a genuine friend of Orthodoxy, a true friend of the least of the Lord’s brethren, on whose behalf he often spoke, acted, and even washed their feet in an example of true humility and brotherly love.
We shall always remember him.
When in 2014, just one year after his election and inauguration, upon my proposal and initiative, we went to Jerusalem and prayed on our knees side by side before the Lord’s Tomb, and had meetings and discussions during those two or three days we spent together in the Holy Land; I said to him: ‘Your Holiness, in a few years we shall mark the 1700th anniversary of the convocation of the First Ecumenical Council in Nicaea of Bithynia. It would be a wonderful and symbolic act for us to go together, to celebrate this historic anniversary, and to speak about the further path of our sister Churches toward the common Chalice.’
He showed enthusiasm and said: ‘It is a tremendous thought, a tremendous idea and proposal. If we are well, God willing, let us make this pilgrimage to Nicaea. If not—if the Lord does not permit it—then our successors.’
Indeed, he very much wished to come within the current year to celebrate this historic anniversary jointly, and he stated this many times in the media and to representatives of the Ecumenical Patriarchate who visited him from time to time in Rome.
As we say, it was not meant to be that he should come in person. If I myself am well, of course the Ecumenical Patriarchate will do something in this regard. It will not let this historic anniversary pass unnoticed. As for the Catholic Church, it will depend on the person, views, and intentions of the elected Pope—whether he will wish and when he will want to come with us to Nicaea (Iznik) and underline the importance of this great anniversary, a most significant event in the history of Christianity.
Today, as we gather at the Ecumenical Patriarchate with all the holy Hierarchs of the All Venerable Ecumenical Throne (that is, those serving in Türkiye) to exchange the fraternal greeting of the Risen Christ, we commemorate the beloved figure of the recently reposed Pope Francis and we all pray, ‘with one mouth and one heart,’ for the repose of his soul in the land of the living and in the tents of the righteous. We pray that the Lord of life and death will reward him for his many labours for the Church and humanity and will raise upon the Throne of Saint Peter a worthy successor, one who will embrace and adopt the visions of Pope Francis and continue his valuable work for all humanity—especially for Christendom, and even more particularly for the rapprochement of our sister Churches, with the ultimate goal of their full encounter in the common Chalice.
May your memory be eternal, brother Pope Francis.”

https://ec-patr.org/statement-by-the-ecumenical-patriarch-on-the-repose-of-pope-francis/

Ευχές Μητροπολίτου | Saludos del Metropolita | Saudações da metropolita | Wishes from the Metropolitan

ОГЛАСИТЕЛЬНЕ СЛОВО ПЕРЕД ПОЧАТКОМ СВЯТОГО І ВЕЛИКОГО ПОСТУ

 

+ ВАРФОЛОМІЙ

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

Разом з нашою молитвою, благословінням і прощенням

буде з усіма Вами.

* * *

Всечесні браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Знову, з волею та благодаттю Бога, що дарує всяке добро, ми вступаємо до Святої і Великої Чотиридесятниці, благословенного періоду посту та покаяння, духовної пильности та шляху з Господом, що приходить на свої добровільні страждання, для того щоб досягти поклоніння Його славному воскресінню і стати гідними нашого власного переходу від земного до «того, чого не бачили очі й не чули вуха, і до того, куди людське серце не піднялося» (1 Кор 2,9).

У ранній Церкві Святий і Великий Піст був періодом підготовки оглашенних, чиє хрещення відбувалося під час Божественної Літургії Воскресіння. Цей зв’язок із хрещенням також зберігається завдяки розумінню та досвіду Великого Посту як досконалого періоду покаяння, яке описується як «оновлення хрещення», «друге хрещення», «договір з Богом на друге життя», іншими словами, відродження дарів хрещення та обіцянки Богові на початку нового способу життя. Служби та піснеспіви цього періоду пов’язують духовну боротьбу вірних з очікуванням Господньої Пасхи, внаслідок чого сорокаденний піст випромінює аромат пасхальної радости.

Святий і Великий Піст — це можливість усвідомити глибину та багатство нашої віри як «особистої зустрічі з Христом». Правильно підкреслюється, що християнство є «надзвичайно особистим», не маючи на увазі, що воно є «індивідуалістичним». Вірні «зустрічають, упізнають і люблять одного й того самого Христа», який «один і єдиний, виявив справжню і досконалу людину» (Миколай Кавасілас). Він запрошує всіх людей — і кожну людину окремо — до спасіння, щоб відповідь кожного завжди була «ґрунтована на спільній вірі» і «водночас була унікальною».

Ми пам’ятаємо слова Святого Павла, що «живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2,20). У цьому випадку слова «в мені», «я» і «за мене» не суперечать словам «у нас», «ми» та «за нас» із посиланням на наше «спільне спасіння». Апостол свободи, цілком вдячний за небесні дари Його відродження в Христі, «те, що спільне, робить своїм власним», ніби предвічне Слово Боже втілилося, було розп’яте і воскресло «для нього особисто».

Наш досвід віри «унікальний» та «глибоко особистий» як свобода, яку нам дає Христос, яка водночас є «по суті церковною», досвідом «спільної свободи». Ця справжня свобода в Христі виражається як любов, що застосовує підтримку нашого конкретного ближнього, як це описано в притчі про милосердного самарянина (Лк 10,30-37) та в уривку про останній суд (Мт 25,31-46), але також як повага й турбота про світ і євхаристійний підхід до творіння. Свобода в Христі має особисту і цілісну природу, яка особливо розкрита під час Святої і Великої Чотиридесятниці в розумінні подвигу та посту. Християнська свобода, як екзистенційна автентичність і повнота, не передбачає похмурої аскези, життя без благодати та радости, «ніби Христос ніколи не приходив». Більше того, піст — це не лише «утримання від їжі», але «відмова від гріха», боротьба з егоїзмом, любляче відходження від себе до брата, що потребує «серця, яке горить заради всього творіння». Цілісна природа духовности ґрунтується на досвіді великого посту як подорожі до Пасхи і як передчуття «славної свободи дітей Божих» (Рим 8,21).

Молимося, щоб Спаситель наш Ісус Христос сподобив нас пройти шлях Святого і Великого Посту з подвигом, покаянням, прощенням, молитвою та благочестивою свободою. І ми закінчуємо словами нашого духовного отця, блаженної пам’яти митрополита Халкидонського Мелітона, під час Божественної Літургії Сиропусної неділі 1970 року в митрополичому соборі Афін: «Вступаючи в Святу Чотиридесятницю, нас очікує в кінці бачення, чудо та досвід воскресіння, головний досвід Православної Церкви. Прагнімо до цього бачення та досвіду, отримавши і подавши прощення, не лише постом від м’яса та олії, не з почуттям лицемірства, але з божественною свободою, в дусі й істині, в дусі істини, в істині духа».

Святий і Великий Піст 2025 року

+ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас