ПАТРИАРШЕЕ ОБРАЩЕНИЕ НА РОЖДЕСТВО ХРИСТОВО

Номер протокола 871

ПАТРИАРШЕЕ ОБРАЩЕНИЕ 

НА РОЖДЕСТВО ХРИСТОВО

+ В А Р Ф О Л О М Е Й

МИЛОСТЬЮ БОЖИЕЙ АРХИЕПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ,

НОВОГО РИМА И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ

ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ

БЛАГОДАТЬ, МИЛОСТЬ И МИР 

ОТ ВО ВИФЛЕЕМЕ РОДИВШЕГОСЯ СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА

Священные и боголюбивые братья, возлюбленные чада в Господе!

Празднуя великий праздник Рождества Господня, мы прославляем в гимнах и духовных песнопенияхистощившего Себя нас ради, человек, и восприявшегонашу плоть Господа, чтобы искупить нас из «рабства супротивному» и отворить роду человеческому врата рая. Церковь Христова радуется, литургически переживая всютайну Божественной икономии, предвкушая славуэсхатологического царства, в великолепии Христовомпредлагая доброе свидетельство веры, надежды и любви в мире.

Характер Церкви — «не от мира сего» — не только не отрезает Церковь от исторической и социальной реальности, но вдохновляет и укрепляет ее свидетельство. Таким образом Церковь, неизменно нося в сознании вечное предназначение человека, служит его насущнымпотребностям, изливая, как добрый самарянин, «елей и вино» на его раны, став «ближним» для каждого, кто «попался разбойникам» (ср. от Луки 10.25–37), исцеляя современные «недуги цивилизации», озаряя умы и сердца людей. Как присутствие Святого Духа в жизни верующих, духовность означает свидетельство делом и словом о нашей надежде и не имеет ничего общего с никчемнойсамозамкнутостью. Святой Дух — жизни податель, источник благости, пажить дарований, жизнь и свет. Христианин — человек, который горит, любит Бога, человека и доброту, будучи деятельным и творческим.

В этом году снова звучит Евангелие Рождества Христова в обстановке современной цивилизации, где высшая ценность отдается «частным правам». Эгоцентризм и прельщение самореализацией понижаютсоциальную общность, ослабляют дух взаимной любви и солидарности и механизируют межчеловеческие отношения. Бесконечная экономизация и секуляризациялишь углубляют экзистенциальный вакуум и ведут к умалению творческих сил человека.

Церковь не может игнорировать эти события, последствия которых в первую очередь затрагивают нашумолодежь, через одурманивающие девайсытехнологической цивилизации и многообразные обещания «ложных раев». Святой и Великий Собор Православной Церкви (Крит, 2016) настоятельно призвал нашу молодежь «осознать, что является носителем многовековой и благословенной традиции Православной Церкви и вместе с этим её продолжателем: она призвана мужественно хранить, активно культивировать вечные ценности Православия, чтобы нести живительное христианское свидетельство». (Окружное послание, § 8–9)

В том же духе, придерживаясь предписаний Святого и Великого Собора, а также в свете недавних выборов и возведения на престол новых архиепископов Америки, Австралии и Фиатиры и Великобритании в трех крупных епархиях Вселенского престола в диаспоре, мы объявляем 2020 год «годом духовного обновления и должной заботы о молодежи», приглашая всех наших священнослужителей и верующих принять участие и поддержать эти вдохновляющие усилия.

Мы стремимся к развитию «пастырского служениядиалога» с творческой фантазией и видением, с непоколебимой верой в присноизливаемую благодатьБожию и с уверенностью в силе человеческой свободы. Это пастырское служение, сконцентрированное на личности каждого, должно отвлечь молодых людей от «искания своего» и «самоудовлетворения» — к любви, которая «не ищет своего» и «угодна Богу», от «благ» — к«Благому», от «бесконечных запросов» — к «единому на потребу», способствуя тем самым развитию личных дарований каждого из них. Наше по-настоящему свободное «я» рождается через самопожертвование.

Основой пробуждения христианского сознания по сей день остается опыт и уразумение понятияхристианского служения, его общественного, евхаристического и эсхатологического характера. Молодые люди должны признать, что Церковь — не «кружок христиан», а «Тело Христово». Мы призываем священный клир Святой Великой Церкви Христа во всем мире к «кенотической» пастырской мобилизации. Мы не должны ждать, пока наши юноши и девушки придут к нам, но мы сами пойдем к ним, не как судьи, а как друзья, подражая «доброму пастырю», который «отдает свою жизнь за своих овец» (Ин. 10, 11). Пастырь всегда бдителен и настороже, он знает пастырские потребностимолодежи и их социальную среду, чтобы поступатьсоответственным образом. Его пастырское участиечерпает вдохновение и руководство из церковной традиции, предлагая молодым людям не просто «помощь», но «истину» свободы, «которую Христос освободил нас» (Гал. 5.1).

С этими мыслями мы благоговейно поклоняемся Божиему Младенцу Вифлеемскому, и желаем всем вам от праздничного Фанара благословенных Святок(Двенадцатиднева) и грядущего плодотворного Нового спасительного года, призывая на васприсноживотворящую благодать и великую милость снисшедшего роду человеческому Спасителя Христа, который есть «с нами Бог».

Рождество 2019

+ Константинопольский 

пламенный ко Богу молитвенник о всех вас

Патріарше послання на Різдво Христове

Но. Прот. 871

Патріарше послання на Різдво Христове

+ Варфоломій,

Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,

Нового Риму і Вселенський Патріарх,

Всій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Преосвященні браття та возлюблені чада у Господі,

Знову дійшовши до великого свята Різдва Господнього, ми прославляємо гімнами і духовними співами Того, хто опустошив Себе заради нас і прийняв нашу плоть, щоб Він міг викупити нас із полону зла та відкрити ворота раю для людського роду. Церква Христова радіє, коли богослужбово переживає всю таємницю Божественного домостроїтельства і отримує передчуття слави есхатологічного царства, пропонуючи доброго і благочестивого свідчення віри, надії та любові у світі.​

Характер Церкви, хоча вона «не з цього світу», не ізолює Церкву від історичної та соціальної реальності, але надихає та зміцнює її свідчення. Тоді Церква, коли-небудь посилаючись на вічну долю людини, обслуговує її екзистенційні потреби, виливаючи, як добрий самарянин, «олію та вино» на свої рани, стаючи «ближнім» для кожного «хто потрапляє серед злодіїв». (див. Лука 10:25–37), лікуючи сучасні «культурні хвороби» та просвітлюючи розум і серце людей. Духовність, цебто присутність Святого Духа у житті вірних, означає свідчити словом і ділом про надію, яка є в нас, і не має нічого спільного з безплідною інтроверсією. Святий Дух –це дарувач життя, джерело добра, дарувач дару, життя і світла. Християнин – це людина, яка палко любить Бога, людяність і красу, активна і творча.

Цього року Євангеліє Різдва знову лунає в культурному середовищі, де вища цінність приписується «індивідуальним правам». Егоцентричність та обман самореалізації зменшують соціальну цілісність, послаблюють дух спілкування та солідарності та об’єктивізують міжособистісний характер, відносини. Необмежений акцент на економіці та секуляризація поглиблюють екзистенційний вакуум і призводять до зменшення творчих сил людини.

Церква не може ігнорувати ці розвитки, наслідки яких в першу чергу переживає наша молодь через зачаровуючий механізм технологій та безліч обіцянок «помилкових раїв». Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016) наполегливо закликав нашу молодь «усвідомити, що вона є носієм багатовікової і благословенної традиції Православної Церкви», активно брати участь у житті Церкви, «мужньо зберігати, активно культивувати вічні цінності Православ’я, щоб нести цілюще християнське свідчення» (Окружне послання, § 8–9)

У цьому ж дусі, дотримуючись закликання Святого та Великого Собору, але також у світлі нещодавніх виборів та інтронізацій нових архієпископів Америки, Австралії та Фіятири-Великобританії для трьох великих єпархій Вселенського престолу в діаспорі, ми оголошуємо 2020-ий рік «роком пастирського оновлення та належної турботи про молодь», запрошуючи все наше духовенство та вірних взяти участь у цій надихаючій праці та підтримувати її.

Ми прагнемо до просування «діалогічного пастирського служіння» з уявою та баченням, з непохитною вірою у вічно протикаючу благодать Божу та впевненість у силі свободи людини. Це пастирське служіння зосереджено на людських особах і повинно відвернути молодь від «пошуку власних інтересів» та «задоволення себе» любов’ю, яка «не шукає свого» і яка «приємна Богу», від «матеріальних благ» до «Єдиного, хто добрий», від «безконечних потреб» до «єдиного потрібного», таким чином сприяючи розвитку харизмкожного. Наше справді вільне «Я» народжується тоді коли ми жертвуємо своє «Я».

Фундаментом пробудження християнської совісті залишається і сьогодні досвід та розуміння значення християнського богослужіння, а також його спільного, евхаристійного та есхатологічного характеру. Молодь повинна пізнати, що Церква – це не «союз християн», а «Тіло Христове». Призиваємо чесне духовенство Святої Великої Христової Церкви у всьому світі до «кенотичної» пастирської мобілізації. Ми не повинні чекати, коли наші молоді люди прийдуть до нас, але ми самі повинні звернутися до них, не як судді, а як друзі, наслідуючи «Доброго Пастиря», який «віддає життя за вівцю» (Івана 10:11). Пастир завжди пильний і на сторожі, усвідомлюючи пастирські потреби молоді та їх соціальне середовище, щоб діяти відповідно. Його пастирські діїчерпають натхнення та напрям із традицій Церкви, пропонуючи молодим людям не просто «підтримку», а «правду» свободи, бо «Христос для волі нас визволив» (Гал. 5:1):

З цими думками ми побожно поклоняємось Вифлеємській Божественній Дитині і бажаємо всім Вам зі святкового Фанару благословенних Святок, а також плідного Нового Року Господа нашого, призиваючи на Вас життєдайну благодать та велику милість нашого Христа Спасителя, який зійшов до людського роду, «з нами Бога».

Різдво, 2019

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

Proclamación Patriarcal para Navidad 2019

✠ Bartolomé

Por la misericordia de Dios

Arzobispo de Constantinopla-Nueva Roma

y Patriarca Ecuménico

A la plenitud de la Iglesia

Gracia, misericordia y paz del Salvador Cristo recién nacido en Belén

Queridos hermanos y hermanas en el Señor,

Habiendo llegado una vez más a la gran fiesta de la Natividad del Señor, glorificamos con himnos y canciones espirituales a Aquel que se despojó por nuestro bien y asumió nuestra carne para poder redimirnos del cautiverio al mal y abrir las puertas del paraíso a la raza humana. La Iglesia de Cristo se regocija al experimentar litúrgicamente todo el misterio de la economía divina y recibe un anticipo de la gloria del reino escatológico, ofreciendo un testimonio bueno y piadoso de la fe, la esperanza y el amor en el mundo.

El carácter de la Iglesia, aunque "no es de este mundo", no aísla a la Iglesia de la realidad histórica y social, sino que inspira y fortalece su testimonio. La Iglesia, entonces, siempre en referencia al destino eterno del hombre, sirve a sus necesidades existenciales, derramando, como el buen samaritano, "aceite y vino" en sus heridas, convirtiéndose en un "vecino" para todos los "que caen entre ladrones". (cf. Lucas 10.25–37), cura las “enfermedades culturales” contemporáneas e ilumina las mentes y los corazones de las personas. Como la presencia del Espíritu Santo en la vida de los fieles, la espiritualidad significa dar testimonio en palabra y obra de la esperanza que hay en nosotros y no tiene nada que ver con la introversión estéril. El Espíritu Santo es el dador de la vida, la fuente de la bondad, el que otorga los dones, la vida y la luz. El cristiano es un ser humano que está en llamas, ama a Dios, la humanidad y la belleza, activo y creativo.

El Evangelio de la Natividad se vuelve a escuchar este año en un entorno cultural donde el valor supremo se atribuye a los "derechos individuales". El egocentrismo y el engaño de la autorrealización disminuyen la integridad social, debilitan el espíritu de comunión y solidaridad y objetivan las relaciones interpersonales. El énfasis ilimitado en la economía y la secularización profundiza el vacío existencial y conduce a la disminución de las fuerzas creativas del hombre.

La Iglesia no puede ignorar estos desarrollos, cuyas consecuencias son soportadas principalmente por nuestra juventud a través del mecanismo encantador de la tecnología y las múltiples promesas de "falsos paraísos". El Santo y Gran Concilio de la Iglesia Ortodoxa (Creta, 2016) invitó enfáticamente a nuestra juventud "Tomar conciencia de que son portadores y, al mismo tiempo, la continuación de la antigua y bendita tradición de la Iglesia Ortodoxa", de participar activamente en la vida de la Iglesia, "de preservar valientemente y cultivar dinámicamente los valores eternos de la ortodoxia para transmitir el testimonio vivificante del cristianismo ". (Encíclica, § 8–9).

En este mismo espíritu, adhiriéndose a la exhortación del Santo y Gran Concilio, pero también a la luz de la reciente elección y entronización de los nuevos Arzobispos de América, Australia y Thyateira-Gran Bretaña para tres grandes Eparquías del Trono Ecuménico en la Diáspora, declaramos 2020 como el "año de renovación espiritual y la debida preocupación por los jóvenes", invitando a todos nuestros clérigos y fieles a participar y apoyar este esfuerzo inspirador.

Aspiramos al avance de un "ministerio pastoral dialógico" con imaginación y visión, con fe inquebrantable en la gracia eterna de Dios y confianza en el poder de la libertad humana. Este ministerio pastoral se centra en las personas y debe alejar a los jóvenes de "buscar sus propios intereses" y "complacerse a sí mismos" a un amor que "no busca lo suyo" y "agrada a Dios", de los "bienes materiales". al "único que es bueno", de "necesidades infinitas" a "lo único que se necesita", contribuyendo así a la promoción de los carismas de todos. Nuestro ser verdaderamente libre nace ofreciéndonos.

El fundamento del despertar de la conciencia cristiana sigue siendo hasta el día de hoy la experiencia y la comprensión del significado de la adoración cristiana, así como su carácter comunitario, eucarístico y escatológico. Los jóvenes deben reconocer que la Iglesia no es una "unión de cristianos" sino el "Cuerpo de Cristo". Llamamos al reverendo clero de la Santa Gran Iglesia de Cristo en todo el mundo a una movilización pastoral "kenótica". No debemos esperar a que nuestros hombres y mujeres jóvenes vengan a nosotros, sino que debemos acercarnos a ellos mismos, no como jueces sino como amigos, en imitación del "buen pastor", que "da su vida por sus ovejas" ( Juan 10.11). Un pastor siempre está vigilante y en guardia, consciente de las necesidades pastorales de los jóvenes y su entorno social para actuar en consecuencia. Su intervención pastoral toma inspiración y dirección de la tradición de la Iglesia, ofreciendo a los jóvenes no solo "apoyo" sino la "verdad" de la libertad "a la que Cristo nos ha liberado" (Gál. 5.1).

Con estos pensamientos, adoramos devotamente al Santo Niño de Belén y les deseamos a todos del festivo Fanar un bendito Tiempo de Navidad, así como un fructífero año nuevo de nuestro Señor, invocando la gracia vivificante y la gran misericordia de nuestro Salvador. Cristo, que condescendió a la raza humana, el "Dios con nosotros".

Navidad 2019

Vuestro ferviente suplicante ante Dios

+ Bartolomé de Constantinopla

Salutación de S.E. Policarpo en la presentación de un libro del Papa Francisco

SALUTACIÓN DE SU EMINENCIA RVDMA. POLICARPO,

METROPOLITA ORTODOXO DE ESPAÑA Y PORTUGAL,

EN LA PRESENTACIÓN DEL LIBRO DEL PAPA FRANCISCO

“UNA GRAN ESPERANZA. LA CUSTODIA DE LA CREACIÓN”

(Madrid, Universidad Pontificia de Comillas, 16.12.2019)

Queridos hermanos y hermanas en Cristo:

En primer lugar expreso mi alegría por estar entre vosotros en este especial momento de la presentación oficial en español del libro del Papa Francisco: “Una gran esperanza. La custodia de la creación”, junto con los Eminentísimos Cardinales Osoro, Arzobispo de Madrid, y Sistach, Arzobispo emérito de Barcelona; el Rector Magnífico de la Universidad Pontificia Comillas, el Vicedirector del Dicasterio para las Comunicaciones de la Santa Sede y la Presidenta de “Romana Editorial”.

En segundo lugar es para mí un gran honor representar en este evento, en mí calidad de Metropolita Ortodoxo de España y Portugal, al escritor del prólogo del libro, el sincero amigo y querido hermano en el episcopado del Papa, Su Santidad el Patriarca Ecuménico Bartolomé, conocido internacionalmente como el “Patriarca verde”. El Papa Francisco, en su Encíclica “Laudato Si”, hace explícita referencia a las iniciativas y los esfuerzos ecológicos de su hermano, el Patriarca Bartolomé.

La creación es un don de Dios, y el grave problema ecológico de nuestros tiempos apocalípticos es sobre todo un gran problema teológico que se refiere a la relación errónea del hombre con Dios, con la creación y con su prójimo. La gran crisis ecológica que vivimos y atravesamos como humanidad es fruto de nuestra apostasía del “un solo Dios, Padre Omnipotente, Creador del cielo y de la tierra, y de todo lo visible e invisible”. Por eso necesitamos corregirnos restableciendo nuestra relación correcta y auténtica con Dios, la creación y el prójimo, volviendo a un estilo de vida ascético y eucarístico, agradeciendo y glorificando Dios por el inmenso don de la vida y de la creación, cuya corona constituye el hombre, colocado en ella por su Creador como custodio y buen administrador.

En este sentido hay un vínculo estrecho entre el diálogo ecuménico y la protección del medio ambiente. Una Iglesia que no reza y no actúa por la salvaguardia de la creación es igual a una Iglesia que rechaza ofrecer comida y bebida a la humanidad que sufre. El Papa Francisco y el Patriarca Bartolomé, como auténticos siervos del Dios del amor y Pastores de su rebaño, comparten esta misión, compromiso, obligación y tarea de la Iglesia, respondiendo al sufrimiento global, llenos de esperanza en que la situación en nuestro planeta puede mejorar y en que la mentalidad de un mundo sostenible e integral vaya ganando terreno. La esperanza firme de que lo negativo se transforme en positivo, el fracaso en éxito y el pesimismo en optimismo.

Que el Dios Creador conduzca a la iluminación, conversión y arrepentimiento a todos los habitantes de la tierra, y sobre todo a los que tienen responsabilidades públicas para el bien de nuestra turbada humanidad. Estamos en la hora cero.

Como Patriarcado Ecuménico nos congratulamos con “Romana Editorial” por la traducción al español de este importante y actualísimo libro del Papa Francisco y su presentación oficial en la capital española exactamente un día después de la clausura de las sesiones de la Cumbre Internacional contra el Cambio Climático, que, como hemos visto, estuvo llena de peripecias, cosa que como ciudadanos del mundo y cristianos debe tenernos preocupados.

Deseo a todos una santa, bendita y feliz Navidad. Que el corazón de cada uno de nosotros se haga un pequeño pesebre para recibir dignamente a Cristo Salvador. Pero Dios habita solo en los corazones puros. Purifiquémonos, pues, por dentro para que sea purificado también el ambiente que nos circunda y no sea contaminado por nuestra contaminación interior y exterior.

Muchísimas gracias.

ΠΑΤΡΙΑΡΧΙΚΗ ΑΠΟΔΕΙΞΙΣ ΕΠΙ ΤΟΙΣ ΧΡΙΣΤΟΥΓΕΝΝΟΙΣ 2019

+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ,

ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ

ΧΑΡΙΝ, ΕΛΕΟΣ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗΝ 

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝ ΒΗΘΛΕΕΜ ΓΕΝΝΗΘΕΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

* * *

Ἱερώτατοι καί Θεοφιλέστατοι ἀδελφοί,

 προσφιλέστατα τέκνα ἐν Κυρίῳ,

 Φθάσαντες τήν μεγάλην ἑορτήν τῶν Χριστουγέννων, δοξολογοῦμεν ἐν ὕμνοις καἰ ᾠδαῖς πνευματικαῖς τόν δι᾿ ἡμᾶς τούς ἀνθρώπους κενώσαντα ἑαυτόν καί τήν ἡμετέραν σάρκα ἀναλαβόντα Κύριον, ἵνα λυτρώσηται ἡμᾶς ἐκ τῆς «δουλείας τοῦ ἀλλοτρίου» καί ἀνοίξῃ τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων Παραδείσου τάς πύλας. Ἀγάλλεται ἡ Ἐκκλησία τοῦ Χριστοῦ, βιοῦσα λειτουργικῶς τό ὅλον μυστήριον τῆς Θείας Οἰκονομίας, προγευομένη τῆς δόξης τῆς ἐσχατολογικῆς Βασιλείας καί δίδουσα χριστοπρεπῶς τήν καλήν μαρτυρίαν τῆς πίστεως, τῆς ἐλπίδος καί τῆς ἀγάπης ἐν τῷ κόσμῳ.

 Ὁ «οὐκ ἐκ τοῦ κόσμου» χαρακτήρ τῆς Ἐκκλησίας ὄχι μόνον δέν τήν ἀποκόπτει ἀπό τήν ἱστορικήν καί τήν κοινωνικήν πραγματικότητα, ἀλλά ἐμπνέει καί ἐνδυναμώνει τήν μαρτυρίαν αὐτῆς. Οὕτως, ἡ Ἐκκλησία, ἐν ἀναφορᾷ πάντοτε πρός τόν αἰώνιον προορισμόν τοῦ ἀνθρώπου, διακονεῖ τάς ὑπαρξιακάς ἀνάγκας αὐτοῦ, ἐπιχέει, ὡς ὁ Καλός Σαμαρείτης, «ἔλαιον καί οἶνον» ἐπί τάς πληγάς, καθισταμένη ὁ «πλησίον» παντός «ἐμπεσόντος εἰς τούς ληστάς» (πρβλ. Λουκ. ι’, 25 – 37), ἰωμένη τάς συγχρόνους «ἀσθενείας τοῦ πολιτισμοῦ», φωτίζουσα τάς διανοίας καί τάς καρδίας τῶν ἀνθρώπων. Ἡ πνευματικότης, ὡς παρουσία τοῦ Ἁγίου Πνεύματος εἰς τήν ζωήν τῶν πιστῶν, σημαίνει μαρτυρεῖν ἔργῳ καί λόγῳ περί τῆς ἐν ἡμῖν ἐλπίδος καί δέν ἔχει σχέσιν μέ ἄγονον ἐσωστρέφειαν. Τό Ἅγιον Πνεῦμα εἶναι ζωῆς χορηγός, πηγή ἀγαθότητος, νομή χαρισμάτων, ζωή καί φῶς. Ὁ χριστιανός εἶναι φλεγόμενος ἄνθρωπος, φιλόθεος, φιλάνθρωπος καί φιλοκαλικός, δραστήριος καί δημιουργικός.

Τό Εὐαγγέλιον τῶν Χριστουγέννων ἀκούεται καί ἐφέτος εἰς ἕν πολιτισμικόν περιβάλλον, ὅπου ὑψίστη ἀξία θεωρεῖται τό «ἀτομικόν δικαίωμα». Ὁ ἑαυτοκεντρισμός καί ἡ φενάκη τῆς αὐτοπραγματώσεως μειώνουν τήν κοινωνικήν συνοχήν, ἐξασθενίζουν τό φιλάλληλον πνεῦμα καί τήν ἀλληλεγγύην καί ἐργαλειοποιοῦν τάς διανθρωπίνας σχέσεις. Ὁ ἄκρατος οἰκονομισμός καί ἡ ἐκκοσμίκευσις βαθύνουν τό ὑπαρξιακόν κενόν καί ὁδηγοῦν εἰς συρρίκνωσιν τῶν δημιουργικῶν δυνάμεων τοῦ ἀνθρώπου.

Ἡ Ἐκκλησία εἶναι ἀδύνατον νά ἀγνοήσῃ τάς ἐξελίξεις αὐτάς, τάς συνεπείας τῶν ὁποίων ὑφίστανται πρωτίστως οἱνέοι, μέ ὄχημα τάς σαγηνευτικάς μηχανάς τοῦ τεχνολογικοῦ πολιτισμοῦ καί τάς παντοειδεῖς ὑποσχέσεις «ψευδῶν παραδείσων». Ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Σύνοδος τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας (Κρήτη, 2016) ἐκάλεσε μετ᾿ ἐμφάσεως τούς νέους «νά συνειδητοποιήσουν ὅτι εἶναι φορεῖς τῆς μακραίωνος καί εὐλογημένης παραδόσεως τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας, ταυτοχρόνως δέ καί οἱ συνεχισταί αὐτῆς», νά συμμετέχουν ἐνεργῶς εἰς τήν ζωήν τῆς Ἐκκλησίας, «νά διαφυλάσσουν θαρραλέως καί νά καλλιεργοῦν μέ δυναμισμόν τάς αἰωνίους ἀξίας τῆς Ὀρθοδοξίας διά νά δίδουν τήν ζείδωρον χριστιανικήν μαρτυρίαν» (Ἐγκύκλιος, § 8 καί 9).

 Ἐν τῷ πνεύματι τούτῳ, στοιχοῦντες τῇ προτροπῇ τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Συνόδου καί μέ ἀναφοράν εἰς τήν πρόσφατον ἐκλογήν καί ἐγκατάστασιν τῶν νέων Ἀρχιεπισκόπων Ἀμερικῆς, Αὐστραλίας καί Θυατείρων καί Μεγάλης Βρεταννίας εἰς τάς τρεῖς μεγάλας Ἐπαρχίας τοῦ Οἰκουμενικοῦ Θρόνου ἐν τῇ Διασπορᾷ, ἀνακηρύσσομεν τό ἔτος 2020 «ἔτος ποιμαντικοῦ  ἀνακαινισμοῦ καί ὀφειλετικῆς μερίμνης διά τήν νεολαίαν», καλοῦντες σύμπαντα τόν καθ᾿ ἡμᾶς ἱερόν κλῆρον καί τόν χριστεπώνυμον λαόν εἰς συμμετοχήν καί εἰς στήριξιν τῆς ἐνθέου ταύτης προσπαθείας.

 Ἀποβλέπομεν εἰς τήν ἀνάπτυξιν μιᾶς «διαλεγομένης Ποιμαντικῆς» μέ φαντασίαν καί ὅραμα, μέ ἀκλόνητον πίστιν εἰς τήν ἀείρυτον χάριν τοῦ Θεοῦ καί μέ ἐμπιστοσύνην εἰς τήν δύναμιν τῆς ἐλευθερίας τοῦ ἀνθρώπου. Ἡπροσωποκεντρική αὐτή Ποιμαντική ὀφείλει νά στρέφῃ τούς νέους ἀπό τό «ζητεῖν τά ἑαυτῶν» καί τό «ἑαυτοῖς ἀρέσκειν», εἰς τήν «οὐ ζητοῦσαν τά ἑαυτῆς» ἀγάπην καί εἰς τό «ἀρέσκειν Θεῷ», ἀπό τά «ἀγαθά» εἰς τό «Ἀγαθόν», ἀπό τό «πολλῶν δεῖσθαι» εἰς τό «ἕν, οὗ ἐστι χρεία», συμβάλλουσα εἰς τήν ἀνάδειξιν τῶν χαρισμάτων ἑκάστου ἐξ αὐτῶν. Ὁ ἀληθῶς ἐλεύθερος ἑαυτός γεννᾶται διά τῆς προσφορᾶς τοῦ ἑαυτοῦ μας.

 Βάσις διά τήν ἀφύπνισιν τῆς χριστιανικῆς συνειδήσεως παραμένει καί σήμερον ἡ βίωσις καί ἡ κατανόησις τοῦνοήματος τῆς χριστιανικῆς λατρείας, τοῦ κοινοτικοῦ, εὐχαριστιακοῦ καί ἐσχατολογικοῦ χαρακτῆρος της. Οἱ νέοι πρέπει νά συνειδητοποιήσουν ὅτι ἡ Ἐκκλησία δέν εἶναι σωματεῖον χριστιανῶν ἀλλά «Σῶμα Χριστοῦ». Καλοῦμεν τόν ἀνά τήν οἰκουμένην ἱερόν κλῆρον τῆς Ἁγίας τοῦ Χριστοῦ Μεγάλης Ἐκκλησίας εἰς μίαν «κενωτικήν» ποιμαντικήν κινητοποίησιν. Δέν θά ἀναμένωμεν νά ἔλθουν οἱ νέοι καί αἱ νέαι πρός ἡμᾶς, ἀλλά πορευόμεθα ἡμεῖς πρός αὐτούς, ὄχι ὡς κριταί ἀλλά ὡς φίλοι, μιμούμενοι τόν «ποιμένα τόν καλόν», ὅς «τήν ψυχήν αὐτοῦ τίθησιν ὑπέρ τῶν προβάτων» (Ἰωάν. ι’, 11). Ὁ ποιμήν εὑρίσκεται πάντοτε ἐν ἐγρηγόρσει καί ἐπιφυλακῇ, γνωρίζει τάς ποιμαντικάς ἀνάγκας τῶν νέων καί τόν κοινωνικόν των περίγυρον καί δρᾷ ἀναλόγως. Ἡ ποιμαντική του παρέμβασις ἀντλεῖ ἔμπνευσιν καί κατεύθυνσιν ἀπό τήν παράδοσιν τῆς Ἐκκλησίας, προσφέρουσα εἰς τούς νέους ὄχι ἁπλῶς «βοήθειαν», ἀλλά τήν «ἀλήθειαν» τῆς ἐλευθερίας, «ἧ Χριστός ἡμᾶς ἠλευθέρωσεν» (Γαλ. ε’, 1).

Μέ αὐτάς τάς σκέψεις, προσκυνοῦντες μετ᾿ εὐλαβείας τό Θεῖον Βρέφος τῆς Βηθλεέμ, εὐχόμεθα πᾶσιν ὑμῖν, ἐκ τοῦ πανεόρτου Φαναρίου, εὐλογημένον τό Ἅγιον Δωδεκαήμερον καί εὔκαρπον τόν ἐπί θύραις νέον σωτήριον ἐνιαυτόν, ἐπικαλούμενοι ἐφ᾿ ὑμᾶς τήν ἀείζωον χάριν καί τό μέγα ἔλεος τοῦ συγκαταβάντος τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων Σωτῆρος Χριστοῦ, τοῦ «Θεοῦ μεθ᾿ ἡμῶν».

 Χριστούγεννα ‚βιθ’

† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν