Патріарше послання на Різдво Христове

Но. Прот. 871

Патріарше послання на Різдво Христове

+ Варфоломій,

Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,

Нового Риму і Вселенський Патріарх,

Всій повноті Церкви,

Благодать, милість і мир

Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Преосвященні браття та возлюблені чада у Господі,

Знову дійшовши до великого свята Різдва Господнього, ми прославляємо гімнами і духовними співами Того, хто опустошив Себе заради нас і прийняв нашу плоть, щоб Він міг викупити нас із полону зла та відкрити ворота раю для людського роду. Церква Христова радіє, коли богослужбово переживає всю таємницю Божественного домостроїтельства і отримує передчуття слави есхатологічного царства, пропонуючи доброго і благочестивого свідчення віри, надії та любові у світі.​

Характер Церкви, хоча вона «не з цього світу», не ізолює Церкву від історичної та соціальної реальності, але надихає та зміцнює її свідчення. Тоді Церква, коли-небудь посилаючись на вічну долю людини, обслуговує її екзистенційні потреби, виливаючи, як добрий самарянин, «олію та вино» на свої рани, стаючи «ближнім» для кожного «хто потрапляє серед злодіїв». (див. Лука 10:25–37), лікуючи сучасні «культурні хвороби» та просвітлюючи розум і серце людей. Духовність, цебто присутність Святого Духа у житті вірних, означає свідчити словом і ділом про надію, яка є в нас, і не має нічого спільного з безплідною інтроверсією. Святий Дух –це дарувач життя, джерело добра, дарувач дару, життя і світла. Християнин – це людина, яка палко любить Бога, людяність і красу, активна і творча.

Цього року Євангеліє Різдва знову лунає в культурному середовищі, де вища цінність приписується «індивідуальним правам». Егоцентричність та обман самореалізації зменшують соціальну цілісність, послаблюють дух спілкування та солідарності та об’єктивізують міжособистісний характер, відносини. Необмежений акцент на економіці та секуляризація поглиблюють екзистенційний вакуум і призводять до зменшення творчих сил людини.

Церква не може ігнорувати ці розвитки, наслідки яких в першу чергу переживає наша молодь через зачаровуючий механізм технологій та безліч обіцянок «помилкових раїв». Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016) наполегливо закликав нашу молодь «усвідомити, що вона є носієм багатовікової і благословенної традиції Православної Церкви», активно брати участь у житті Церкви, «мужньо зберігати, активно культивувати вічні цінності Православ’я, щоб нести цілюще християнське свідчення» (Окружне послання, § 8–9)

У цьому ж дусі, дотримуючись закликання Святого та Великого Собору, але також у світлі нещодавніх виборів та інтронізацій нових архієпископів Америки, Австралії та Фіятири-Великобританії для трьох великих єпархій Вселенського престолу в діаспорі, ми оголошуємо 2020-ий рік «роком пастирського оновлення та належної турботи про молодь», запрошуючи все наше духовенство та вірних взяти участь у цій надихаючій праці та підтримувати її.

Ми прагнемо до просування «діалогічного пастирського служіння» з уявою та баченням, з непохитною вірою у вічно протикаючу благодать Божу та впевненість у силі свободи людини. Це пастирське служіння зосереджено на людських особах і повинно відвернути молодь від «пошуку власних інтересів» та «задоволення себе» любов’ю, яка «не шукає свого» і яка «приємна Богу», від «матеріальних благ» до «Єдиного, хто добрий», від «безконечних потреб» до «єдиного потрібного», таким чином сприяючи розвитку харизмкожного. Наше справді вільне «Я» народжується тоді коли ми жертвуємо своє «Я».

Фундаментом пробудження християнської совісті залишається і сьогодні досвід та розуміння значення християнського богослужіння, а також його спільного, евхаристійного та есхатологічного характеру. Молодь повинна пізнати, що Церква – це не «союз християн», а «Тіло Христове». Призиваємо чесне духовенство Святої Великої Христової Церкви у всьому світі до «кенотичної» пастирської мобілізації. Ми не повинні чекати, коли наші молоді люди прийдуть до нас, але ми самі повинні звернутися до них, не як судді, а як друзі, наслідуючи «Доброго Пастиря», який «віддає життя за вівцю» (Івана 10:11). Пастир завжди пильний і на сторожі, усвідомлюючи пастирські потреби молоді та їх соціальне середовище, щоб діяти відповідно. Його пастирські діїчерпають натхнення та напрям із традицій Церкви, пропонуючи молодим людям не просто «підтримку», а «правду» свободи, бо «Христос для волі нас визволив» (Гал. 5:1):

З цими думками ми побожно поклоняємось Вифлеємській Божественній Дитині і бажаємо всім Вам зі святкового Фанару благословенних Святок, а також плідного Нового Року Господа нашого, призиваючи на Вас життєдайну благодать та велику милість нашого Христа Спасителя, який зійшов до людського роду, «з нами Бога».

Різдво, 2019

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

Proclamación Patriarcal para Navidad 2019

✠ Bartolomé

Por la misericordia de Dios

Arzobispo de Constantinopla-Nueva Roma

y Patriarca Ecuménico

A la plenitud de la Iglesia

Gracia, misericordia y paz del Salvador Cristo recién nacido en Belén

Queridos hermanos y hermanas en el Señor,

Habiendo llegado una vez más a la gran fiesta de la Natividad del Señor, glorificamos con himnos y canciones espirituales a Aquel que se despojó por nuestro bien y asumió nuestra carne para poder redimirnos del cautiverio al mal y abrir las puertas del paraíso a la raza humana. La Iglesia de Cristo se regocija al experimentar litúrgicamente todo el misterio de la economía divina y recibe un anticipo de la gloria del reino escatológico, ofreciendo un testimonio bueno y piadoso de la fe, la esperanza y el amor en el mundo.

El carácter de la Iglesia, aunque "no es de este mundo", no aísla a la Iglesia de la realidad histórica y social, sino que inspira y fortalece su testimonio. La Iglesia, entonces, siempre en referencia al destino eterno del hombre, sirve a sus necesidades existenciales, derramando, como el buen samaritano, "aceite y vino" en sus heridas, convirtiéndose en un "vecino" para todos los "que caen entre ladrones". (cf. Lucas 10.25–37), cura las “enfermedades culturales” contemporáneas e ilumina las mentes y los corazones de las personas. Como la presencia del Espíritu Santo en la vida de los fieles, la espiritualidad significa dar testimonio en palabra y obra de la esperanza que hay en nosotros y no tiene nada que ver con la introversión estéril. El Espíritu Santo es el dador de la vida, la fuente de la bondad, el que otorga los dones, la vida y la luz. El cristiano es un ser humano que está en llamas, ama a Dios, la humanidad y la belleza, activo y creativo.

El Evangelio de la Natividad se vuelve a escuchar este año en un entorno cultural donde el valor supremo se atribuye a los "derechos individuales". El egocentrismo y el engaño de la autorrealización disminuyen la integridad social, debilitan el espíritu de comunión y solidaridad y objetivan las relaciones interpersonales. El énfasis ilimitado en la economía y la secularización profundiza el vacío existencial y conduce a la disminución de las fuerzas creativas del hombre.

La Iglesia no puede ignorar estos desarrollos, cuyas consecuencias son soportadas principalmente por nuestra juventud a través del mecanismo encantador de la tecnología y las múltiples promesas de "falsos paraísos". El Santo y Gran Concilio de la Iglesia Ortodoxa (Creta, 2016) invitó enfáticamente a nuestra juventud "Tomar conciencia de que son portadores y, al mismo tiempo, la continuación de la antigua y bendita tradición de la Iglesia Ortodoxa", de participar activamente en la vida de la Iglesia, "de preservar valientemente y cultivar dinámicamente los valores eternos de la ortodoxia para transmitir el testimonio vivificante del cristianismo ". (Encíclica, § 8–9).

En este mismo espíritu, adhiriéndose a la exhortación del Santo y Gran Concilio, pero también a la luz de la reciente elección y entronización de los nuevos Arzobispos de América, Australia y Thyateira-Gran Bretaña para tres grandes Eparquías del Trono Ecuménico en la Diáspora, declaramos 2020 como el "año de renovación espiritual y la debida preocupación por los jóvenes", invitando a todos nuestros clérigos y fieles a participar y apoyar este esfuerzo inspirador.

Aspiramos al avance de un "ministerio pastoral dialógico" con imaginación y visión, con fe inquebrantable en la gracia eterna de Dios y confianza en el poder de la libertad humana. Este ministerio pastoral se centra en las personas y debe alejar a los jóvenes de "buscar sus propios intereses" y "complacerse a sí mismos" a un amor que "no busca lo suyo" y "agrada a Dios", de los "bienes materiales". al "único que es bueno", de "necesidades infinitas" a "lo único que se necesita", contribuyendo así a la promoción de los carismas de todos. Nuestro ser verdaderamente libre nace ofreciéndonos.

El fundamento del despertar de la conciencia cristiana sigue siendo hasta el día de hoy la experiencia y la comprensión del significado de la adoración cristiana, así como su carácter comunitario, eucarístico y escatológico. Los jóvenes deben reconocer que la Iglesia no es una "unión de cristianos" sino el "Cuerpo de Cristo". Llamamos al reverendo clero de la Santa Gran Iglesia de Cristo en todo el mundo a una movilización pastoral "kenótica". No debemos esperar a que nuestros hombres y mujeres jóvenes vengan a nosotros, sino que debemos acercarnos a ellos mismos, no como jueces sino como amigos, en imitación del "buen pastor", que "da su vida por sus ovejas" ( Juan 10.11). Un pastor siempre está vigilante y en guardia, consciente de las necesidades pastorales de los jóvenes y su entorno social para actuar en consecuencia. Su intervención pastoral toma inspiración y dirección de la tradición de la Iglesia, ofreciendo a los jóvenes no solo "apoyo" sino la "verdad" de la libertad "a la que Cristo nos ha liberado" (Gál. 5.1).

Con estos pensamientos, adoramos devotamente al Santo Niño de Belén y les deseamos a todos del festivo Fanar un bendito Tiempo de Navidad, así como un fructífero año nuevo de nuestro Señor, invocando la gracia vivificante y la gran misericordia de nuestro Salvador. Cristo, que condescendió a la raza humana, el "Dios con nosotros".

Navidad 2019

Vuestro ferviente suplicante ante Dios

+ Bartolomé de Constantinopla

Salutación de S.E. Policarpo en la presentación de un libro del Papa Francisco

SALUTACIÓN DE SU EMINENCIA RVDMA. POLICARPO,

METROPOLITA ORTODOXO DE ESPAÑA Y PORTUGAL,

EN LA PRESENTACIÓN DEL LIBRO DEL PAPA FRANCISCO

“UNA GRAN ESPERANZA. LA CUSTODIA DE LA CREACIÓN”

(Madrid, Universidad Pontificia de Comillas, 16.12.2019)

Queridos hermanos y hermanas en Cristo:

En primer lugar expreso mi alegría por estar entre vosotros en este especial momento de la presentación oficial en español del libro del Papa Francisco: “Una gran esperanza. La custodia de la creación”, junto con los Eminentísimos Cardinales Osoro, Arzobispo de Madrid, y Sistach, Arzobispo emérito de Barcelona; el Rector Magnífico de la Universidad Pontificia Comillas, el Vicedirector del Dicasterio para las Comunicaciones de la Santa Sede y la Presidenta de “Romana Editorial”.

En segundo lugar es para mí un gran honor representar en este evento, en mí calidad de Metropolita Ortodoxo de España y Portugal, al escritor del prólogo del libro, el sincero amigo y querido hermano en el episcopado del Papa, Su Santidad el Patriarca Ecuménico Bartolomé, conocido internacionalmente como el “Patriarca verde”. El Papa Francisco, en su Encíclica “Laudato Si”, hace explícita referencia a las iniciativas y los esfuerzos ecológicos de su hermano, el Patriarca Bartolomé.

La creación es un don de Dios, y el grave problema ecológico de nuestros tiempos apocalípticos es sobre todo un gran problema teológico que se refiere a la relación errónea del hombre con Dios, con la creación y con su prójimo. La gran crisis ecológica que vivimos y atravesamos como humanidad es fruto de nuestra apostasía del “un solo Dios, Padre Omnipotente, Creador del cielo y de la tierra, y de todo lo visible e invisible”. Por eso necesitamos corregirnos restableciendo nuestra relación correcta y auténtica con Dios, la creación y el prójimo, volviendo a un estilo de vida ascético y eucarístico, agradeciendo y glorificando Dios por el inmenso don de la vida y de la creación, cuya corona constituye el hombre, colocado en ella por su Creador como custodio y buen administrador.

En este sentido hay un vínculo estrecho entre el diálogo ecuménico y la protección del medio ambiente. Una Iglesia que no reza y no actúa por la salvaguardia de la creación es igual a una Iglesia que rechaza ofrecer comida y bebida a la humanidad que sufre. El Papa Francisco y el Patriarca Bartolomé, como auténticos siervos del Dios del amor y Pastores de su rebaño, comparten esta misión, compromiso, obligación y tarea de la Iglesia, respondiendo al sufrimiento global, llenos de esperanza en que la situación en nuestro planeta puede mejorar y en que la mentalidad de un mundo sostenible e integral vaya ganando terreno. La esperanza firme de que lo negativo se transforme en positivo, el fracaso en éxito y el pesimismo en optimismo.

Que el Dios Creador conduzca a la iluminación, conversión y arrepentimiento a todos los habitantes de la tierra, y sobre todo a los que tienen responsabilidades públicas para el bien de nuestra turbada humanidad. Estamos en la hora cero.

Como Patriarcado Ecuménico nos congratulamos con “Romana Editorial” por la traducción al español de este importante y actualísimo libro del Papa Francisco y su presentación oficial en la capital española exactamente un día después de la clausura de las sesiones de la Cumbre Internacional contra el Cambio Climático, que, como hemos visto, estuvo llena de peripecias, cosa que como ciudadanos del mundo y cristianos debe tenernos preocupados.

Deseo a todos una santa, bendita y feliz Navidad. Que el corazón de cada uno de nosotros se haga un pequeño pesebre para recibir dignamente a Cristo Salvador. Pero Dios habita solo en los corazones puros. Purifiquémonos, pues, por dentro para que sea purificado también el ambiente que nos circunda y no sea contaminado por nuestra contaminación interior y exterior.

Muchísimas gracias.

ΠΑΤΡΙΑΡΧΙΚΗ ΑΠΟΔΕΙΞΙΣ ΕΠΙ ΤΟΙΣ ΧΡΙΣΤΟΥΓΕΝΝΟΙΣ 2019

+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ

ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ,

ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ

ΧΑΡΙΝ, ΕΛΕΟΣ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗΝ 

ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝ ΒΗΘΛΕΕΜ ΓΕΝΝΗΘΕΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

* * *

Ἱερώτατοι καί Θεοφιλέστατοι ἀδελφοί,

 προσφιλέστατα τέκνα ἐν Κυρίῳ,

 Φθάσαντες τήν μεγάλην ἑορτήν τῶν Χριστουγέννων, δοξολογοῦμεν ἐν ὕμνοις καἰ ᾠδαῖς πνευματικαῖς τόν δι᾿ ἡμᾶς τούς ἀνθρώπους κενώσαντα ἑαυτόν καί τήν ἡμετέραν σάρκα ἀναλαβόντα Κύριον, ἵνα λυτρώσηται ἡμᾶς ἐκ τῆς «δουλείας τοῦ ἀλλοτρίου» καί ἀνοίξῃ τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων Παραδείσου τάς πύλας. Ἀγάλλεται ἡ Ἐκκλησία τοῦ Χριστοῦ, βιοῦσα λειτουργικῶς τό ὅλον μυστήριον τῆς Θείας Οἰκονομίας, προγευομένη τῆς δόξης τῆς ἐσχατολογικῆς Βασιλείας καί δίδουσα χριστοπρεπῶς τήν καλήν μαρτυρίαν τῆς πίστεως, τῆς ἐλπίδος καί τῆς ἀγάπης ἐν τῷ κόσμῳ.

 Ὁ «οὐκ ἐκ τοῦ κόσμου» χαρακτήρ τῆς Ἐκκλησίας ὄχι μόνον δέν τήν ἀποκόπτει ἀπό τήν ἱστορικήν καί τήν κοινωνικήν πραγματικότητα, ἀλλά ἐμπνέει καί ἐνδυναμώνει τήν μαρτυρίαν αὐτῆς. Οὕτως, ἡ Ἐκκλησία, ἐν ἀναφορᾷ πάντοτε πρός τόν αἰώνιον προορισμόν τοῦ ἀνθρώπου, διακονεῖ τάς ὑπαρξιακάς ἀνάγκας αὐτοῦ, ἐπιχέει, ὡς ὁ Καλός Σαμαρείτης, «ἔλαιον καί οἶνον» ἐπί τάς πληγάς, καθισταμένη ὁ «πλησίον» παντός «ἐμπεσόντος εἰς τούς ληστάς» (πρβλ. Λουκ. ι’, 25 – 37), ἰωμένη τάς συγχρόνους «ἀσθενείας τοῦ πολιτισμοῦ», φωτίζουσα τάς διανοίας καί τάς καρδίας τῶν ἀνθρώπων. Ἡ πνευματικότης, ὡς παρουσία τοῦ Ἁγίου Πνεύματος εἰς τήν ζωήν τῶν πιστῶν, σημαίνει μαρτυρεῖν ἔργῳ καί λόγῳ περί τῆς ἐν ἡμῖν ἐλπίδος καί δέν ἔχει σχέσιν μέ ἄγονον ἐσωστρέφειαν. Τό Ἅγιον Πνεῦμα εἶναι ζωῆς χορηγός, πηγή ἀγαθότητος, νομή χαρισμάτων, ζωή καί φῶς. Ὁ χριστιανός εἶναι φλεγόμενος ἄνθρωπος, φιλόθεος, φιλάνθρωπος καί φιλοκαλικός, δραστήριος καί δημιουργικός.

Τό Εὐαγγέλιον τῶν Χριστουγέννων ἀκούεται καί ἐφέτος εἰς ἕν πολιτισμικόν περιβάλλον, ὅπου ὑψίστη ἀξία θεωρεῖται τό «ἀτομικόν δικαίωμα». Ὁ ἑαυτοκεντρισμός καί ἡ φενάκη τῆς αὐτοπραγματώσεως μειώνουν τήν κοινωνικήν συνοχήν, ἐξασθενίζουν τό φιλάλληλον πνεῦμα καί τήν ἀλληλεγγύην καί ἐργαλειοποιοῦν τάς διανθρωπίνας σχέσεις. Ὁ ἄκρατος οἰκονομισμός καί ἡ ἐκκοσμίκευσις βαθύνουν τό ὑπαρξιακόν κενόν καί ὁδηγοῦν εἰς συρρίκνωσιν τῶν δημιουργικῶν δυνάμεων τοῦ ἀνθρώπου.

Ἡ Ἐκκλησία εἶναι ἀδύνατον νά ἀγνοήσῃ τάς ἐξελίξεις αὐτάς, τάς συνεπείας τῶν ὁποίων ὑφίστανται πρωτίστως οἱνέοι, μέ ὄχημα τάς σαγηνευτικάς μηχανάς τοῦ τεχνολογικοῦ πολιτισμοῦ καί τάς παντοειδεῖς ὑποσχέσεις «ψευδῶν παραδείσων». Ἡ Ἁγία καί Μεγάλη Σύνοδος τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας (Κρήτη, 2016) ἐκάλεσε μετ᾿ ἐμφάσεως τούς νέους «νά συνειδητοποιήσουν ὅτι εἶναι φορεῖς τῆς μακραίωνος καί εὐλογημένης παραδόσεως τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας, ταυτοχρόνως δέ καί οἱ συνεχισταί αὐτῆς», νά συμμετέχουν ἐνεργῶς εἰς τήν ζωήν τῆς Ἐκκλησίας, «νά διαφυλάσσουν θαρραλέως καί νά καλλιεργοῦν μέ δυναμισμόν τάς αἰωνίους ἀξίας τῆς Ὀρθοδοξίας διά νά δίδουν τήν ζείδωρον χριστιανικήν μαρτυρίαν» (Ἐγκύκλιος, § 8 καί 9).

 Ἐν τῷ πνεύματι τούτῳ, στοιχοῦντες τῇ προτροπῇ τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Συνόδου καί μέ ἀναφοράν εἰς τήν πρόσφατον ἐκλογήν καί ἐγκατάστασιν τῶν νέων Ἀρχιεπισκόπων Ἀμερικῆς, Αὐστραλίας καί Θυατείρων καί Μεγάλης Βρεταννίας εἰς τάς τρεῖς μεγάλας Ἐπαρχίας τοῦ Οἰκουμενικοῦ Θρόνου ἐν τῇ Διασπορᾷ, ἀνακηρύσσομεν τό ἔτος 2020 «ἔτος ποιμαντικοῦ  ἀνακαινισμοῦ καί ὀφειλετικῆς μερίμνης διά τήν νεολαίαν», καλοῦντες σύμπαντα τόν καθ᾿ ἡμᾶς ἱερόν κλῆρον καί τόν χριστεπώνυμον λαόν εἰς συμμετοχήν καί εἰς στήριξιν τῆς ἐνθέου ταύτης προσπαθείας.

 Ἀποβλέπομεν εἰς τήν ἀνάπτυξιν μιᾶς «διαλεγομένης Ποιμαντικῆς» μέ φαντασίαν καί ὅραμα, μέ ἀκλόνητον πίστιν εἰς τήν ἀείρυτον χάριν τοῦ Θεοῦ καί μέ ἐμπιστοσύνην εἰς τήν δύναμιν τῆς ἐλευθερίας τοῦ ἀνθρώπου. Ἡπροσωποκεντρική αὐτή Ποιμαντική ὀφείλει νά στρέφῃ τούς νέους ἀπό τό «ζητεῖν τά ἑαυτῶν» καί τό «ἑαυτοῖς ἀρέσκειν», εἰς τήν «οὐ ζητοῦσαν τά ἑαυτῆς» ἀγάπην καί εἰς τό «ἀρέσκειν Θεῷ», ἀπό τά «ἀγαθά» εἰς τό «Ἀγαθόν», ἀπό τό «πολλῶν δεῖσθαι» εἰς τό «ἕν, οὗ ἐστι χρεία», συμβάλλουσα εἰς τήν ἀνάδειξιν τῶν χαρισμάτων ἑκάστου ἐξ αὐτῶν. Ὁ ἀληθῶς ἐλεύθερος ἑαυτός γεννᾶται διά τῆς προσφορᾶς τοῦ ἑαυτοῦ μας.

 Βάσις διά τήν ἀφύπνισιν τῆς χριστιανικῆς συνειδήσεως παραμένει καί σήμερον ἡ βίωσις καί ἡ κατανόησις τοῦνοήματος τῆς χριστιανικῆς λατρείας, τοῦ κοινοτικοῦ, εὐχαριστιακοῦ καί ἐσχατολογικοῦ χαρακτῆρος της. Οἱ νέοι πρέπει νά συνειδητοποιήσουν ὅτι ἡ Ἐκκλησία δέν εἶναι σωματεῖον χριστιανῶν ἀλλά «Σῶμα Χριστοῦ». Καλοῦμεν τόν ἀνά τήν οἰκουμένην ἱερόν κλῆρον τῆς Ἁγίας τοῦ Χριστοῦ Μεγάλης Ἐκκλησίας εἰς μίαν «κενωτικήν» ποιμαντικήν κινητοποίησιν. Δέν θά ἀναμένωμεν νά ἔλθουν οἱ νέοι καί αἱ νέαι πρός ἡμᾶς, ἀλλά πορευόμεθα ἡμεῖς πρός αὐτούς, ὄχι ὡς κριταί ἀλλά ὡς φίλοι, μιμούμενοι τόν «ποιμένα τόν καλόν», ὅς «τήν ψυχήν αὐτοῦ τίθησιν ὑπέρ τῶν προβάτων» (Ἰωάν. ι’, 11). Ὁ ποιμήν εὑρίσκεται πάντοτε ἐν ἐγρηγόρσει καί ἐπιφυλακῇ, γνωρίζει τάς ποιμαντικάς ἀνάγκας τῶν νέων καί τόν κοινωνικόν των περίγυρον καί δρᾷ ἀναλόγως. Ἡ ποιμαντική του παρέμβασις ἀντλεῖ ἔμπνευσιν καί κατεύθυνσιν ἀπό τήν παράδοσιν τῆς Ἐκκλησίας, προσφέρουσα εἰς τούς νέους ὄχι ἁπλῶς «βοήθειαν», ἀλλά τήν «ἀλήθειαν» τῆς ἐλευθερίας, «ἧ Χριστός ἡμᾶς ἠλευθέρωσεν» (Γαλ. ε’, 1).

Μέ αὐτάς τάς σκέψεις, προσκυνοῦντες μετ᾿ εὐλαβείας τό Θεῖον Βρέφος τῆς Βηθλεέμ, εὐχόμεθα πᾶσιν ὑμῖν, ἐκ τοῦ πανεόρτου Φαναρίου, εὐλογημένον τό Ἅγιον Δωδεκαήμερον καί εὔκαρπον τόν ἐπί θύραις νέον σωτήριον ἐνιαυτόν, ἐπικαλούμενοι ἐφ᾿ ὑμᾶς τήν ἀείζωον χάριν καί τό μέγα ἔλεος τοῦ συγκαταβάντος τῷ γένει τῶν ἀνθρώπων Σωτῆρος Χριστοῦ, τοῦ «Θεοῦ μεθ᾿ ἡμῶν».

 Χριστούγεννα ‚βιθ’

† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως

διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν

Patriarchal Proclamation for Christmas 2019

✠ Bartholomew

By God’s Mercy

Archbishop of Constantinople-New Rome

and Ecumenical Patriarch

To the plenitude of the Church

Grace, mercy and peace from the newborn Savior Christ in Bethlehem

Beloved brothers and sisters in the Lord,

Having once again arrived at the great feast of the Lord’s Nativity, we glorify with hymn and spiritual song the One who emptied Himself for our sake and assumed our flesh so that He might redeem us from captivity to evil and open the gates of paradise to the human race. The Church of Christ rejoices as it liturgically experiences the whole mystery of Divine Economy and receives a foretaste of the glory of the eschatological kingdom, offering a good and godly witness to faith, hope and love in the world.

The character of the Church, while “not of this world,” does not isolate the Church from historical and social reality, but inspires and strengthens its witness. The Church, then, ever in reference to the eternal destiny of man, serves his existential needs, pouring out, like the Good Samaritan, “oil and wine” on his wounds, becoming a “neighbor” for everyone “who falls among thieves” (cf. Luke 10.25–37), healing contemporary “cultural illnesses” and illuminating people’s minds and hearts. As the presence of the Holy Spirit in the life of the faithful, spirituality means witnessing in word and deed to the hope that is in us and has nothing to do with barren introversion. The Holy Spirit is the giver of life, the source of goodness, the bestower of gifts, life and light. The Christian is a human being that is afire, loves God, humanity and beauty, active and creative.

The Gospel of the Nativity is again heard this year in a cultural environment where supreme value is attributed to “individual rights.” Self-centeredness and the deceit of self-realization diminish social integrity, weaken the spirit of fellowship and solidarity, and objectivize interpersonal relations. Unrestricted emphasis on economy and secularization deepen the existential vacuum and lead to the diminishment of man’s creative forces.

The Church cannot possibly ignore these developments, whose consequences are primarily endured by our youth through the enchanting mechanism of technology and the manifold promises of “false paradises.” The Holy and Great Council of the Orthodox Church (Crete, 2016) emphatically invited our youth “to become aware that they are bearers and at the same time the continuation of the ancient and blessed tradition of the Orthodox Church,” to actively participate in the life of the Church, “to courageously preserve and dynamically cultivate the eternal values of Orthodoxy in order to convey the life-giving witness of Christianity.” (Encyclical, § 8–9)

In this same spirit, adhering to the exhortation of the Holy and Great Council but also in light of the recent election and enthronement of the new Archbishops of America, Australia and Thyateira-Great Britain for three large Eparchies of the Ecumenical Throne in the Diaspora, we declare 2020 as the “year of spiritual renewal and due concern for the youth,” inviting all our clergy and faithful to participate in and support this inspiring effort.

We aspire to the advancement of a “dialogical pastoral ministry” with imagination and vision, with unshakable faith in the eternally flowing grace of God and confidence in the power of human freedom. This pastoral ministry is centered on human persons and must turn young people away from “seeking their own interests” and “pleasing themselves” to a love that “does not seek its own” and “is pleasing to God,” from “material goods” to “the only One who is good,” from “endless needs” to the “one thing that alone is needed,” thereby contributing to the promotion of everyone’s charismas. Our truly free self is born by offering our self.

The foundation of the Christian conscience’s awakening remains to this day the experience and understanding of the meaning of Christian worship as well as its communal, Eucharistic and eschatological character. Young people must recognize that the Church is not a “union of Christians” but the “Body of Christ.” We call the reverend clergy of the Holy Great Church of Christ throughout the world to a “kenotic” pastoral mobilization. We should not wait for our young men and women to come to us, but we should reach out to them ourselves, not as judges but as friends, in imitation of the “good shepherd,” who “gives his life for his sheep” (John 10.11). A shepherd is always vigilant and on guard, aware of the pastoral needs of the youth and their social environment in order to act accordingly. His pastoral intervention draws inspiration and direction from the tradition of the Church, offering young people not merely “support” but the “truth” of freedom “to which Christ has set us free.” (Gal. 5.1)

With these thoughts, we devoutly worship the Holy Child of Bethlehem and wish all of you from the festive Phanar a blessed Holy Twelvetide as well as a fruitful new year of our Lord, invoking on you the life-giving grace and great mercy of our Savior Christ, who condescended to the human race, the “God with us.”

Christmas 2019

Your fervent supplicant before God

+Bartholomew of Constantinople